До питання про публічні обговорення
Чим можуть бути корисні публічні семінари та лекції, окрім банального приросту знання? Певно, що своєрідною синергією, а також акцентуванням, проблематизацією дискурсу - останнє потребує не стільки відповідей, скільки питань.
Вчора з самого ранку університетські соціологи піднімали вічні брили зв’язку теорії та практики, принагідно торкнувши й сутність теорії. Як виявилось, справа не така вже й однозначна - з мультипарадигмальною та поліцентричною наукою маємо справу. Очевидно, що для повноправного звання теорії замало лишень самих концептів, зв’язків між ними та операціональних визначень (за анонсованою думкою Г.Фрідріха). Тут, як мінімум, мають бути попередні, цементуючі уявлення та принципи, що лежать в її основі - це імпліцитно є в найпростіших визначеннях теорії. Чи треба перевіряти теорії? З точки зору класичної логіки наукового дослідження дивною видається сама постановка питання. Теорія як форма достовірного знання може бути лише підтверджена або не підтверджена, зважаючи на те, що конструюється вона (така собі "теорія на вході") не на порожньому місці, а на попередніх теоріях, логічно узгодженому повсякденному знанні чи вдало підібраних образах і метафорах. Окрім того, навіть такі загальноприйняті функції теорії, як класифікація з описом, пояснення та передбачення, свідчать про ілюзорність перевірки, чи то, верифікації, першої емпіричним шляхом. Вказана процедура є можливою, більш того, важливою, для гіпотетичних генералізацій, суто в позитивістському напрямку. Звісно, є й редукціоністські, а, можливо, висмикнуті з контексту визначення на кшталт такого, що теорією можна назвати важливе для професійної спільноти емпіричне дослідження (Р.Колінз). Однак, керуючись можливістю перевірки гіпотетичних генералізацій, можемо виокремити логічну перевірку, імітаційне та статистичне моделювання. За дужками залишились обмеження теорій, в тому числі й ідеологічного характеру, вбудованість винятків у правила в рамках попперівської фальсифікації теорій, місце та роль суб’єкта в різних наукових парадигмах та багато інших приводів для подальших роздумів...
Книгарня "Є", своєрідна вечірня Мекка для інтелектуально спраглого населення Києва, вчора була схожа на вулик. Припускаю, що далися взнаки тривалі вихідні початку року та відносно вільний час перед початку сесії в багатьох вишах - основну частку аудиторії склала молодь студентського вигляду. Обговорювалось масштабне питання громадської відповідальності інтелектуалів на прикладі Франції, бо ж виступав французький філософ Венсан Декомб. Втім, розмова точилась більше навколо передумов формування інтелектуалів, що супроводжувалося неодноразовими посиланнями лектора на справу Дрейфуса як чинник інтелектуальної мобілізації в країні з обов’язковим (і важливим!) розподілом населення на два табори. Власне кажучи, більш ніж через 100 років після резонансу справи це здалось мені ілюстративним в контексті сучасного українського суспільства. Розподіл інтелектуалів на універсальних та специфічних (М.Фуко), пов'язаний з їх цінностями, покладає на перших особливу місію - бути принципово незалежними від владних структур, відповідальними за все те ж пояснення та пропозицію майбутнього. Слух потішило, однак здалось мені, що першочергово варто вести мову про соціальний контекст, у якому можуть бути сильними чи, навпаки, безсилими, будь-які інтелектуальні потуги та намагання. І ще - на прикладі обох обговорень дня знову впевнилась у переможній важливості прикладів (все тих же, емпіричних, на основі яких і можуть підлягати ревізії будь-які теоретичні узагальнення)
Отож, що маємо в дужках? Означену ще на початку проблематизацію та актуалізацію питань, яку, попри мою прихильність до онлайн-формату (на прикладі тієї ж Постнауки) здатні ІМХО дати лише публічні дискусії як універсалістської, так і партикуляристської тематики. Звісно, й тут є свої обмеження - наприклад, непідготовлена аудиторія інколи змушує запрошених гуманітаріїв шукати відповіді на нерелевантні питання, пов’язані з країною громадянства лектора чи його (безсумнівною!) компетентністю в усьому. Втім, фахівець зуміє блискуче вийти з найбільш недолугої ситуації "тут і тепер" - гарний тренінг наукової комунікації - ще одна важлива функція публічних дискусій, про яку нечасто згадують. Головним наразі залишаю питання відбору. Добре, що маємо з чого обирати…)