А святий Валентин був на Волині...
Мій новий запис у блозі на рідному "Волинському інформаційному порталі"
Напередодні 14 лютого розгораються жваві дискусії навколо походження цього свята, його історичного підгрунтя тощо. Проте факт залишається фактом - святий Валентин справді канонізований Римо-Католицькою Церквою. Таку інформацію знає багато хто. Але, напевне, мало кому відомо, що мощі святого Валентина були і на Волині. Реліквія зберігалася у величному Свято-Троїцькому костелі. Він знаходиться у містечку Берестечку (де я мав честь народитися) теперішнього Горохівського району...
Проте мушу трошки відійти від основної теми: До цього часу влада як на державному, так і на місцевому рівні "сидить на двох стільцях". Посадовці досі не можуть визначитися, які історичні події треба вшановувати і визнавати на офіційному рівні. Адже з одного боку, Україна - незалежна держава. З іншого боку, ще досі на офіційному рівні живуть традиції комуністичної держави, фактично окупаційної епохи. Так, по кілька разів на рік у нас відзначають так звані "річниці визволення від фашистських загарбників". Чиновники вперто повторюють радянський термін "фашистські загарбники". Абсурдність вживання такого словосполучення легко доведе будь-який сучасний історик, як, наприклад, відомий на Волині Микола Кучерепа. У промовах волинських посадовців під час таких дат часто можна зустріти ще більший абсурд - "визволителі" ледве не під синьо-жовтим прапором воювали за незалежність України...
Інший приклад - нещодавно помпезно, на найвищому рівні відзначали так звану 70-ту річницю утворення Волинської області. Багато органів влади Волині святкували і свої "міні-річниці". Проте чомусь при цьому скромно замовчують, що вказані ювілеї напряму пов'язані ще з одним "визволенням". Тоді "доблесна Робітничо-Селянська Червона Армія" здійснила "визвольний похід" на територію Західної України та Білорусі. "Визволяли" від "гніту панської Польщі"...
Очевидно, що наші посадовці дуже люблять подібні річниці і відверто шанують комуністичну історіографію. Тому можна їм запропонувати святкування й іншого червоного "визволення". Благо, що цього року ювілей - 90-річчя. Отож, у 1920-му році війська Радянської Росії здійснюють похід на Варшаву. Під час цього "визволяють" і Волинь.
Берестечко така доля теж спіткала. Про те, що тоді коїлося, краще знають очевидці. Одним з них був Ісаак Бабель. Так, саме той Бабель, якого нинішній переможець президентської гонки свого часу назвав Бебелем. Письменник у 1920-му перебував у складі військ червоних - Першої Кінної армії. Саме цим подіям був присвячений його збірник оповідань "Конармия".
За словами "визволителя", від всіх мешканців Берестечка "віддає запахом гнилого оселедця". "Містечко смердить в очікуванні нової ери", - пише Бабель. І, судячи з його оповідань, "нова ера" розпочалася зі вступом червоноармійців. Грабежі та вбивства місцевого населення, крадіжки, п'янки і оргії принесли старовинному Берестечку "визволителі" зі Сходу. Дісталося і Свято-Троїцькому костьолу та самому святому Валентину, мощі якого перебували у храмі. Бабель навіть присвячує цим подіям ціле оповідання під назвою "У святого Валента". Дозволю собі зацитувати уривки цього твору мовою оригіналу:
"Мы вбежали во двор, прошли сумрачный коридор и попали в квадратную комнату, пристроенную к алтарю. Там хозяйничала Сашка, любовница Шевелева и сестра 31 полка. Она разорвала ризы и сорвала шелк с чьих-то одеяний. Мертвенный аромат парчи, рассыпавшихся цветов, душистого тления лился в ее трепещущие ноздри, щекоча ее и отравляя. Потом в комнату вошли казаки". Про те, що ці червоноармійці далі творили поблизу вівтаря, з етичних міркувань розповідати не буду. Згодом "Направив на нас наган, она уходила, раскачиваясь, ворчала, как рассерженный пес, и тащила за собой мешок. Она унесла мешок с собой, и только тогда, пройдя алтарь, мы проникли в костел".
Ісаак Бабель продовжує свою розповідь:
"Вначале я не заметил следов разрушения в храме или они показались мне не велики. Была сломана только рака (ковчег, де зберігаються мощі, - А.К.) святого Валента. Куски истлевшей ваты валялись под ней и хорошо вычищенные смехотворные кости святого, похожие больше всего на кости курицы. Да Афонька Бида играл еще на органе. Он был пьян, Афонька, и дик и изрублен. Только вчера вернулся он к нам с отбитым у мужиков конем... После обеда он заседлал коня и стрелял из винтовки в выбитые окна замка графов Рациборских".
Варто зауважити - п'яний "музикант", який намагався щось "бренькати" у берестечківському костелі, займав посаду командира взводу. Перед цим він фактично дезертирував з власної частини, палив села довкола Берестечка, тероризував місцевих мешканців. Зрештою, він поцупив у волинських селян хорошого коня і повернувся назад. За таку поведінку він не отримав жодного осуду чи покарання. А це, вочевидь, свідчить про те, що подібна практика у червоних "визволителів" вважалася за норму. Якщо подібне чинить командир, то що вже говорити про простих кіннотників? Начальник дивізії, коли йому розповіли про плюндрування мощей святого Валентина, розпорядився... закрити костел.
Згодом Волинь повертається знову під владу Польщі. Берестечко було своєрідним центром паломництва до мощей святого Валентина. Як розповідає моя бабуся, на українські Зелені свята до костелу з'їжджалася сила-силенна людей - як католиків, так і православних. Реліквія зберігалася за склом.
Слід святого Валентина у Свято-Троїцькому костелі Берестечка втрачається після "визволення" 1944-го року. Доля мощей невідома. Скоріше за все, за зникнення реліквії відповідає "нова" влада, яка берестечківський храм закриває. Він поступово руйнується. З того часу лише у 2001 році, перед візитом до Берестечка Кучми храм накрили новою бляхою... Територія навколо костелу і навколо нього була вкрай занедбана. На самій будівлі навіть росли невеличкі деревця. Ситуація змінилася на краще з передачею храму місцевій греко-католицькій громаді. Поблизу та всередині храму наведений хоча б елементарний порядок. Проте на відновлення історичної пам'ятки, яка була однією з окрас всієї округи, звісно, у громади коштів немає...
Краща, але все одно невесела доля і в інших пам'яток Берестечка. Реконструкцію Свято-Троїцького православного собору, який знаходиться поруч однойменного костелу, і досі не можуть завершити. Ця історія розпочалася у 2001 році. Реалізовувати масштабний проект тодішній Президент Кучма доручив меру Києва Олександру Омельченку. "Столиця добудує храм у Берестечку", - пафосний заголовок у тодішньому номері газети київської влади "Хрещатик" говорив сам за себе. "На думку президента корпорації “Укрреставрація” Миколи Орленка, закінчити все можна протягом року, до 351-ї річниці битви", - йшлося у цій статті. Проте 1 рік вже перетворився майже у 10 років. Місцеві мешканці подейкують, що значна частина коштів, які виділялися на реконструкцію храму, "випарувалася" і "осіла" у кишенях певних осіб. Доволі правдоподібно, з огляду на менталітет сучасної української влади... Від Олександра Омельченка, коли він став народним депутатом від "Нашої України", не чутно жодних намагань профінансувати завершення робіт у Берестечку...
Руйнуються й інші унікальні споруди Берестечка - маленька каплиця "Свята Текля", "Мурований стовп" - пам'ятка, пов'язана з раннім протестантизмом. І ніхто з влади ніяким чином не намагається виправити ситуацію.
Посадовці по кілька разів на рік відзначають різні "визволення". В окупаційній історіографії "визволення" 1920-го, 1939-го і 1944-го років розглядалися, як частини одного цілого - "встановлення радянської влади". Бійці Першої Кінної армії жодного осуду з боку комуністичної історичної науки не зазнали. Навпаки, факт перебування їх у Берестечку подається, як видатна історична подія. Самі ж кінармійці ставилися у приклад. "На созданных в огне сражений славных боевых традициях Первой Конной, всей Красной Армии воспитывались и воспитываются поколения советских воинов", - писав командувач червоних кавалеристів Семен Будьонний.
Про зникнення мощей святого Валентина після іншого "визволення" 1944-го року замовчувалося. Так само під покривом мовчанки був сам факт, що така реліквія свого часу перебувала в маленькому волинському місті. А тому, святкуючи по кілька разів на рік "визволення", представники влади мовчки підтримують "передові традиції" - розруху, грабежі, розпусту, вбивства мирного населення, плюндрування релігійних святинь. Саме це принесли "визволителі" й сила, яка відігравала у цьому процесі "керівну та спрямовуючу роль"...
Древнє Берестечко, яке зараз просто занепадає і вмирає, могло отримати нове життя. Якби мощі святого Валентина, що зникли після "визволення", і досі були в містечку, це дало б всі шанси Берестечку стати туристичною Меккою Волині. Доля безцінної реліквії могла би стати однією з тем дослідження для волинських істориків. Хоч мала, але все таки є ймовірність того, що мощі святого Валентина з Берестечка все таки десь збереглися. ..
Проте навіть без цієї святині у місті є достатньо багато унікальних історичних пам'яток. Пам'яток, на які владі просто байдуже. Адже набагато легше кожного року виголошувати пафосні вітання і проводити помпезні святкування з приводу комуністичних дат. Набагато важче ці бюджетні кошти потратити на відновлення справжньої історії. Туризм, за нормального підходу до проблеми, міг би давати бюджетам всіх рівнів значні надходження. І в цьому плані Волині є що показати. Тільки далі розмов справа не заходить. На превеликий жаль.
Андрій Калахан
Напередодні 14 лютого розгораються жваві дискусії навколо походження цього свята, його історичного підгрунтя тощо. Проте факт залишається фактом - святий Валентин справді канонізований Римо-Католицькою Церквою. Таку інформацію знає багато хто. Але, напевне, мало кому відомо, що мощі святого Валентина були і на Волині. Реліквія зберігалася у величному Свято-Троїцькому костелі. Він знаходиться у містечку Берестечку (де я мав честь народитися) теперішнього Горохівського району...
Проте мушу трошки відійти від основної теми: До цього часу влада як на державному, так і на місцевому рівні "сидить на двох стільцях". Посадовці досі не можуть визначитися, які історичні події треба вшановувати і визнавати на офіційному рівні. Адже з одного боку, Україна - незалежна держава. З іншого боку, ще досі на офіційному рівні живуть традиції комуністичної держави, фактично окупаційної епохи. Так, по кілька разів на рік у нас відзначають так звані "річниці визволення від фашистських загарбників". Чиновники вперто повторюють радянський термін "фашистські загарбники". Абсурдність вживання такого словосполучення легко доведе будь-який сучасний історик, як, наприклад, відомий на Волині Микола Кучерепа. У промовах волинських посадовців під час таких дат часто можна зустріти ще більший абсурд - "визволителі" ледве не під синьо-жовтим прапором воювали за незалежність України...
Інший приклад - нещодавно помпезно, на найвищому рівні відзначали так звану 70-ту річницю утворення Волинської області. Багато органів влади Волині святкували і свої "міні-річниці". Проте чомусь при цьому скромно замовчують, що вказані ювілеї напряму пов'язані ще з одним "визволенням". Тоді "доблесна Робітничо-Селянська Червона Армія" здійснила "визвольний похід" на територію Західної України та Білорусі. "Визволяли" від "гніту панської Польщі"...
Очевидно, що наші посадовці дуже люблять подібні річниці і відверто шанують комуністичну історіографію. Тому можна їм запропонувати святкування й іншого червоного "визволення". Благо, що цього року ювілей - 90-річчя. Отож, у 1920-му році війська Радянської Росії здійснюють похід на Варшаву. Під час цього "визволяють" і Волинь.
Берестечко така доля теж спіткала. Про те, що тоді коїлося, краще знають очевидці. Одним з них був Ісаак Бабель. Так, саме той Бабель, якого нинішній переможець президентської гонки свого часу назвав Бебелем. Письменник у 1920-му перебував у складі військ червоних - Першої Кінної армії. Саме цим подіям був присвячений його збірник оповідань "Конармия".
За словами "визволителя", від всіх мешканців Берестечка "віддає запахом гнилого оселедця". "Містечко смердить в очікуванні нової ери", - пише Бабель. І, судячи з його оповідань, "нова ера" розпочалася зі вступом червоноармійців. Грабежі та вбивства місцевого населення, крадіжки, п'янки і оргії принесли старовинному Берестечку "визволителі" зі Сходу. Дісталося і Свято-Троїцькому костьолу та самому святому Валентину, мощі якого перебували у храмі. Бабель навіть присвячує цим подіям ціле оповідання під назвою "У святого Валента". Дозволю собі зацитувати уривки цього твору мовою оригіналу:
"Мы вбежали во двор, прошли сумрачный коридор и попали в квадратную комнату, пристроенную к алтарю. Там хозяйничала Сашка, любовница Шевелева и сестра 31 полка. Она разорвала ризы и сорвала шелк с чьих-то одеяний. Мертвенный аромат парчи, рассыпавшихся цветов, душистого тления лился в ее трепещущие ноздри, щекоча ее и отравляя. Потом в комнату вошли казаки". Про те, що ці червоноармійці далі творили поблизу вівтаря, з етичних міркувань розповідати не буду. Згодом "Направив на нас наган, она уходила, раскачиваясь, ворчала, как рассерженный пес, и тащила за собой мешок. Она унесла мешок с собой, и только тогда, пройдя алтарь, мы проникли в костел".
Ісаак Бабель продовжує свою розповідь:
"Вначале я не заметил следов разрушения в храме или они показались мне не велики. Была сломана только рака (ковчег, де зберігаються мощі, - А.К.) святого Валента. Куски истлевшей ваты валялись под ней и хорошо вычищенные смехотворные кости святого, похожие больше всего на кости курицы. Да Афонька Бида играл еще на органе. Он был пьян, Афонька, и дик и изрублен. Только вчера вернулся он к нам с отбитым у мужиков конем... После обеда он заседлал коня и стрелял из винтовки в выбитые окна замка графов Рациборских".
Варто зауважити - п'яний "музикант", який намагався щось "бренькати" у берестечківському костелі, займав посаду командира взводу. Перед цим він фактично дезертирував з власної частини, палив села довкола Берестечка, тероризував місцевих мешканців. Зрештою, він поцупив у волинських селян хорошого коня і повернувся назад. За таку поведінку він не отримав жодного осуду чи покарання. А це, вочевидь, свідчить про те, що подібна практика у червоних "визволителів" вважалася за норму. Якщо подібне чинить командир, то що вже говорити про простих кіннотників? Начальник дивізії, коли йому розповіли про плюндрування мощей святого Валентина, розпорядився... закрити костел.
Згодом Волинь повертається знову під владу Польщі. Берестечко було своєрідним центром паломництва до мощей святого Валентина. Як розповідає моя бабуся, на українські Зелені свята до костелу з'їжджалася сила-силенна людей - як католиків, так і православних. Реліквія зберігалася за склом.
Слід святого Валентина у Свято-Троїцькому костелі Берестечка втрачається після "визволення" 1944-го року. Доля мощей невідома. Скоріше за все, за зникнення реліквії відповідає "нова" влада, яка берестечківський храм закриває. Він поступово руйнується. З того часу лише у 2001 році, перед візитом до Берестечка Кучми храм накрили новою бляхою... Територія навколо костелу і навколо нього була вкрай занедбана. На самій будівлі навіть росли невеличкі деревця. Ситуація змінилася на краще з передачею храму місцевій греко-католицькій громаді. Поблизу та всередині храму наведений хоча б елементарний порядок. Проте на відновлення історичної пам'ятки, яка була однією з окрас всієї округи, звісно, у громади коштів немає...
Краща, але все одно невесела доля і в інших пам'яток Берестечка. Реконструкцію Свято-Троїцького православного собору, який знаходиться поруч однойменного костелу, і досі не можуть завершити. Ця історія розпочалася у 2001 році. Реалізовувати масштабний проект тодішній Президент Кучма доручив меру Києва Олександру Омельченку. "Столиця добудує храм у Берестечку", - пафосний заголовок у тодішньому номері газети київської влади "Хрещатик" говорив сам за себе. "На думку президента корпорації “Укрреставрація” Миколи Орленка, закінчити все можна протягом року, до 351-ї річниці битви", - йшлося у цій статті. Проте 1 рік вже перетворився майже у 10 років. Місцеві мешканці подейкують, що значна частина коштів, які виділялися на реконструкцію храму, "випарувалася" і "осіла" у кишенях певних осіб. Доволі правдоподібно, з огляду на менталітет сучасної української влади... Від Олександра Омельченка, коли він став народним депутатом від "Нашої України", не чутно жодних намагань профінансувати завершення робіт у Берестечку...
Руйнуються й інші унікальні споруди Берестечка - маленька каплиця "Свята Текля", "Мурований стовп" - пам'ятка, пов'язана з раннім протестантизмом. І ніхто з влади ніяким чином не намагається виправити ситуацію.
Посадовці по кілька разів на рік відзначають різні "визволення". В окупаційній історіографії "визволення" 1920-го, 1939-го і 1944-го років розглядалися, як частини одного цілого - "встановлення радянської влади". Бійці Першої Кінної армії жодного осуду з боку комуністичної історичної науки не зазнали. Навпаки, факт перебування їх у Берестечку подається, як видатна історична подія. Самі ж кінармійці ставилися у приклад. "На созданных в огне сражений славных боевых традициях Первой Конной, всей Красной Армии воспитывались и воспитываются поколения советских воинов", - писав командувач червоних кавалеристів Семен Будьонний.
Про зникнення мощей святого Валентина після іншого "визволення" 1944-го року замовчувалося. Так само під покривом мовчанки був сам факт, що така реліквія свого часу перебувала в маленькому волинському місті. А тому, святкуючи по кілька разів на рік "визволення", представники влади мовчки підтримують "передові традиції" - розруху, грабежі, розпусту, вбивства мирного населення, плюндрування релігійних святинь. Саме це принесли "визволителі" й сила, яка відігравала у цьому процесі "керівну та спрямовуючу роль"...
Древнє Берестечко, яке зараз просто занепадає і вмирає, могло отримати нове життя. Якби мощі святого Валентина, що зникли після "визволення", і досі були в містечку, це дало б всі шанси Берестечку стати туристичною Меккою Волині. Доля безцінної реліквії могла би стати однією з тем дослідження для волинських істориків. Хоч мала, але все таки є ймовірність того, що мощі святого Валентина з Берестечка все таки десь збереглися. ..
Проте навіть без цієї святині у місті є достатньо багато унікальних історичних пам'яток. Пам'яток, на які владі просто байдуже. Адже набагато легше кожного року виголошувати пафосні вітання і проводити помпезні святкування з приводу комуністичних дат. Набагато важче ці бюджетні кошти потратити на відновлення справжньої історії. Туризм, за нормального підходу до проблеми, міг би давати бюджетам всіх рівнів значні надходження. І в цьому плані Волині є що показати. Тільки далі розмов справа не заходить. На превеликий жаль.
Андрій Калахан