Демократія і націоналізм
Демократія (від грецького слова демос - нарід) - це форма суспільно-політичного і державного життя, яка в основу кладе волю народу, що має керувати посередньо всім життям держави. При наявності цього ладу дозволяється всім громадянам творити найрізніші організації, які не завжди працею своєю спричиняють ріст і розвиток держави і загального добра, а часто навпаки доводять до занепаду і руїни.
Чому так; адже нарід бажає собі тільки добра? Так. - Але нарід не завсіди є на відповідному рівні, щоб могти безоглядно керувати державним життям. До цього треба передовсім єдності та відповіднього рівня культури. Чи ж може механічна маса та демократична більшість, яка майже завжди є під впливом демагогів-крикунів, та агітації поодиноких відламків, вести державу до кращого?
Чи можна поставити на одному становищі героїв під Крут чи взагалі свідому ідейну і чесну людину та руїнників, боягузів і анархістів, та не дати їм можливість проводити агітацію серед темних мас? Ні, ніколи. Не вільно допустить брудних рук до того, що проливали кров кращі сини народу, не вільно їм давати в руки долю нації і держави, працю і надбання поколінь.
Про це доказує найдокладніше історія нашого народу. Загітована партійними демагогами більшість не може рішати справ, на яких вона не визнається, бо це доводить до упадку держави, як це вже мало місце на Україні в добі козацької руїни, Брюховеччини, Чорних рад, або в часі Центральної Ради чи Директорії. А червона Московщина під ослоною «найдемократичніших» лозунгів «братерства рівності народів» загарбала, опершись на маси, Україну, гнобила на протязі двох десятків літ сотки міліонів народу, а між тим і наш український нарід А все це в ім'я «найбільш гуманної і демократичної системи рад і диктатури пролетаріату.
Демоліберальна анархія і соціалістична демагогія, свобода ворожої пропаганди довели до кривавої братовбивчої війни в Іспанїї.
Демоліберальна і соціалістична система Ваймарської Німеччини спричинилася до її ослаблення і розладдя, доки націонал-соціалізм не здобув залізною волею і рукою керми держави.
Слабою і розбитою була демократично-ліберальна розсварена італія, доки не дійшов до влади фашизм, його велика ідея і монолітна залізна організація.
Багата в державну традицію і матеріальні здобутки та переможна в світовій війні Франція ослабла через сварки різних партій і стала знаряддям в руках Англії та впала жертвою війни.
Цього всього досить, щоб доказати, що демократія веде лише до упадку, ослаблення та руїни.
Правда, демократія іноді має і добрі сторони, як наприклад в Північній Америці дала змогу розвинутись господарчим силам, але вже тепер заперечує сама собі і грозить поважними суспільними господарчими і політичними суперечностями.
Демократія не дає змоги висловитися правдивій волі народу, не відбиває його потреб і не дбає про його розвиток і добро. В демократичній системі влада по суті є не в руках народу, а якогось класу або партії, яка обдурманює маси і здобуває їх підтимку грішми, обіцянками, яких з засади не дотримує.
Вони тільки на словах руководяться волею і добром народу, а в дійсності дбають про інтереси своїх партійних чи класових груп. Нарід є розбитий на групи, які сваряться і борються за владу, до речі не свою, а пануючих класів капіталістів, фабрикантів і міщанства.
Невже це народня воля, що побіч міліонерів є міліони безробітних, які без опіки пропадають в демократичних державах?
Замість рівності, яку кладеться в основу демократії є найбільша нерівність, експлуатація і здирство.
Демократична система не допускає до влади належних і здібних сил, але шляхом виборів механічних мас доводить лише до влади найбільших крикунів, підлизників, парламентарних махерів і безвідповідальних демагогів, які мають на думці лише свої групові інтереси.
Не більшість голосів та голосуваня творили могутність і велич українськоі держави за Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького або Росії за Петра І. Ні! Залізна воля, сила і мудрість проводу!
Тільки вільний, ідейний та мудрий провід може повести нарід до перемоги, до кращого. Він не допустить, щоб долю народу рішали кар'єровичі-анархісти, руїнники та вороги.
Націоналізм ставляє над усе добро загалу, добро народу, добро своєї нацїї. Тут не може бути мови про упадок, сварки і колотнечі, а лише про невпинний розвиток і похід вперед, про всесторонній розвиток політичного, культурного і господарчого життя нації на землі, яка є її власністю, там, де вона зовсім природньо може мати найбільші права на їснування і розвиток під керівництвом одного проводу.
Націоналізм - це дисципліна, але разом з тим свобода розвитку духа, думок, творчості та праці для нації і людства.
Нема свободи і добра та розвитку без дисципліни, внутрішньої та зовнішньої зорганізованості, обов'язку і відповідальності.
В. Ю.
Костопiльські вiстi - 1941. - ч.21 - 7 груд - С.1
Цитується за книгою: Павлюк І., Мартинюк М. Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. - Луцьк: ПВД "Твердиня", 2005
Чому так; адже нарід бажає собі тільки добра? Так. - Але нарід не завсіди є на відповідному рівні, щоб могти безоглядно керувати державним життям. До цього треба передовсім єдності та відповіднього рівня культури. Чи ж може механічна маса та демократична більшість, яка майже завжди є під впливом демагогів-крикунів, та агітації поодиноких відламків, вести державу до кращого?
Чи можна поставити на одному становищі героїв під Крут чи взагалі свідому ідейну і чесну людину та руїнників, боягузів і анархістів, та не дати їм можливість проводити агітацію серед темних мас? Ні, ніколи. Не вільно допустить брудних рук до того, що проливали кров кращі сини народу, не вільно їм давати в руки долю нації і держави, працю і надбання поколінь.
Про це доказує найдокладніше історія нашого народу. Загітована партійними демагогами більшість не може рішати справ, на яких вона не визнається, бо це доводить до упадку держави, як це вже мало місце на Україні в добі козацької руїни, Брюховеччини, Чорних рад, або в часі Центральної Ради чи Директорії. А червона Московщина під ослоною «найдемократичніших» лозунгів «братерства рівності народів» загарбала, опершись на маси, Україну, гнобила на протязі двох десятків літ сотки міліонів народу, а між тим і наш український нарід А все це в ім'я «найбільш гуманної і демократичної системи рад і диктатури пролетаріату.
Демоліберальна анархія і соціалістична демагогія, свобода ворожої пропаганди довели до кривавої братовбивчої війни в Іспанїї.
Демоліберальна і соціалістична система Ваймарської Німеччини спричинилася до її ослаблення і розладдя, доки націонал-соціалізм не здобув залізною волею і рукою керми держави.
Слабою і розбитою була демократично-ліберальна розсварена італія, доки не дійшов до влади фашизм, його велика ідея і монолітна залізна організація.
Багата в державну традицію і матеріальні здобутки та переможна в світовій війні Франція ослабла через сварки різних партій і стала знаряддям в руках Англії та впала жертвою війни.
Цього всього досить, щоб доказати, що демократія веде лише до упадку, ослаблення та руїни.
Правда, демократія іноді має і добрі сторони, як наприклад в Північній Америці дала змогу розвинутись господарчим силам, але вже тепер заперечує сама собі і грозить поважними суспільними господарчими і політичними суперечностями.
Демократія не дає змоги висловитися правдивій волі народу, не відбиває його потреб і не дбає про його розвиток і добро. В демократичній системі влада по суті є не в руках народу, а якогось класу або партії, яка обдурманює маси і здобуває їх підтимку грішми, обіцянками, яких з засади не дотримує.
Вони тільки на словах руководяться волею і добром народу, а в дійсності дбають про інтереси своїх партійних чи класових груп. Нарід є розбитий на групи, які сваряться і борються за владу, до речі не свою, а пануючих класів капіталістів, фабрикантів і міщанства.
Невже це народня воля, що побіч міліонерів є міліони безробітних, які без опіки пропадають в демократичних державах?
Замість рівності, яку кладеться в основу демократії є найбільша нерівність, експлуатація і здирство.
Демократична система не допускає до влади належних і здібних сил, але шляхом виборів механічних мас доводить лише до влади найбільших крикунів, підлизників, парламентарних махерів і безвідповідальних демагогів, які мають на думці лише свої групові інтереси.
Не більшість голосів та голосуваня творили могутність і велич українськоі держави за Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького або Росії за Петра І. Ні! Залізна воля, сила і мудрість проводу!
Тільки вільний, ідейний та мудрий провід може повести нарід до перемоги, до кращого. Він не допустить, щоб долю народу рішали кар'єровичі-анархісти, руїнники та вороги.
Націоналізм ставляє над усе добро загалу, добро народу, добро своєї нацїї. Тут не може бути мови про упадок, сварки і колотнечі, а лише про невпинний розвиток і похід вперед, про всесторонній розвиток політичного, культурного і господарчого життя нації на землі, яка є її власністю, там, де вона зовсім природньо може мати найбільші права на їснування і розвиток під керівництвом одного проводу.
Націоналізм - це дисципліна, але разом з тим свобода розвитку духа, думок, творчості та праці для нації і людства.
Нема свободи і добра та розвитку без дисципліни, внутрішньої та зовнішньої зорганізованості, обов'язку і відповідальності.
В. Ю.
Костопiльські вiстi - 1941. - ч.21 - 7 груд - С.1
Цитується за книгою: Павлюк І., Мартинюк М. Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. - Луцьк: ПВД "Твердиня", 2005