Про «тутсі» і Голодомор Мирослава Поповича
У виданні «АМИ Новости - Украина» 18 листопада було опубліковане інтерв’ю з академіком Національної академії наук України Мирославом Поповичем під заголовком «Мирослав Попович: на годовщину Голодомора нужны минимальные расходы».
Пан Попович вважає, що: «понятие геноцида ООН определено таким образом, что Голодомор под него не подходит. Это было сделано в 1948 году по требованию советской делегации, когда принималось понятие «геноцид». Геноцид - новое понятие, оно сложилось как юридический термин буквально в годы Второй мировой войны. По требованию советской части Генассамблеи ООН была принята такая редакция, согласно которой геноцидом называют уничтожение людей по этническим и религиозным мотивам. Уже тогда Сталину и его представителям было понятно, что в геноциде могут обвинить СССР, и они потребовали принятия такой формы, которая исключала бы из этого понятия именно раскулачивание и массовое уничтожение посредством голода.
В итоге человечество оказалось в глупой ситуации. Например, с этой точки зрения нельзя преступления кампучийского режима Пол Пота считать геноцидом, поскольку все делали сами кампучийцы. И сейчас просто сказать, что все, кто не признает Голодомор геноцидом, являются преступниками, Украина не может. По сути говоря, это геноцид. Формально - надо изменить формулировку понятия «геноцид», и тогда, если кто-то будет этому чинить препятствия, можно протестовать. А сегодня, тем более кому-кому, а «Свободе» такие вещи не пристало делать.»
Цими словами Мирослав Попович фактично заперечує те, що Голодомор був геноцидом, адже він ніби-то не був спрямований проти українського етносу. Що ж каже на цей рахунок каже сама Організація Об’єднаних Націй? У Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього визначення терміну геноцид - таке:
«В настоящей Конвенции под геноцидом понимаются следующие действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую:
а) убийство членов такой группы;
b) причинение серьезных телесных повреждений или умственного расстройства членам такой группы;
с) предумышленное создание для какой-либо группы таких жизненных условий, которые рассчитаны на полное или частичное физическое уничтожение ее;
d) меры, рассчитанные на предотвращение деторождения в среде такой группы;
e) насильственная передача детей из одной человеческой группы в другую».
Що ж, визначення говорить саме за себе. Проте Мирослава Поповича така постановка питанння не переконує, а він і далі пересмикує факти:
«Есть формальные определения, и согласно им, например, уничтожение хуту народности тутси (в 1994 году в Руанде произошли массовые убийства представителей народности тутси, совершенные хуту. - АМИ.) или уничтожение тутси народности хуту подходит под понятие геноцида, а когда в Кампучии один народ сам себя уничтожает - не подходит. Это юридическая коллизия, которую надо иметь в виду, и некоторые как раз на нее ориентируются».
Та невже українці в 1932-1933 роках знищували самі себе? З інтерв’ю пана Поповича можна зробити такий висновок «Голодомор - не визнають геноцидом, бо його робили українці проти самих себе». Проте проти такого твердження свідчать документи. Пан академік може пересвідчитись, переглянувши список осіб посадовців, причетних до Голодомору на сайті Служби Безпеки України. Раджу особливо звернути увагу на етнічний склад винуватців Голодомору. А це далеко не українці. Тому порівняння подій на Україні з вчинками червоних кхмерів - зовсім недоречне.
Проте далі стає видно, чию позицію справді представляє пан Попович:
«Для того чтобы это было так, надо искать другие формулировки, которые бы не раздражали россиян, не вызывали реакции у российского народа - мы виноваты перед украинцами. Потому что россияне тоже в очень значительной степени пострадали от этого геноцида: был Дон, была Кубань, было Поволжье, Сибирь, где в 1932 году много людей погибло от голода. Был голод в Казахстане, в котором гибель людей была даже более массовой, чем в Украине».
До болі знайома позиція. Адже досить точно перегукується з позицією Кремля «Голодомор - не геноцид, бо він відбувався не лише в Україні і загинули представники інших національностей». Як доказ російськими урядовцми наводяться приклади тих самих місцевостей, які назвав Мирослав Попович. Що ж, як виявилось, він, виявляється історію не надто сильно знає. Практично всі дослідники, навіть проросійські сходяться на думці, що в Україні від голоду загинуло найбільше людей. А пан Попович вважає інакше.
Крім того, на користь того, що Голодомор був саме геноцидом, а отже, мав етнічний характер, свідчить і сам перелік територій за версією Москви. Території Західного Сибіру і Північного Казахстану були місцями компактного населення українців і входили до так званого «Сірого Клину». Що вже говорити про Кубань... Що стосується Дону, то там проживають донські козаки, які не вважали себе росіянами і часто були ворожими владі як Російської імперії, так і СРСР. Не слід забувати також, і що зі складу УРСР у 1924 році забрано Шахтинський і Таганрозький округи, які були населені переважно українцями.
Тому пан Попович, на мою думку відверто, підігрує офіційній Москві щодо визнання Голодомору саме, як геноциду. Адже є всі підстави, вважати що події 1932-1933 років були спрямовані саме проти українців, як нації, як етносу.
Андрій Калахан
Пан Попович вважає, що: «понятие геноцида ООН определено таким образом, что Голодомор под него не подходит. Это было сделано в 1948 году по требованию советской делегации, когда принималось понятие «геноцид». Геноцид - новое понятие, оно сложилось как юридический термин буквально в годы Второй мировой войны. По требованию советской части Генассамблеи ООН была принята такая редакция, согласно которой геноцидом называют уничтожение людей по этническим и религиозным мотивам. Уже тогда Сталину и его представителям было понятно, что в геноциде могут обвинить СССР, и они потребовали принятия такой формы, которая исключала бы из этого понятия именно раскулачивание и массовое уничтожение посредством голода.
В итоге человечество оказалось в глупой ситуации. Например, с этой точки зрения нельзя преступления кампучийского режима Пол Пота считать геноцидом, поскольку все делали сами кампучийцы. И сейчас просто сказать, что все, кто не признает Голодомор геноцидом, являются преступниками, Украина не может. По сути говоря, это геноцид. Формально - надо изменить формулировку понятия «геноцид», и тогда, если кто-то будет этому чинить препятствия, можно протестовать. А сегодня, тем более кому-кому, а «Свободе» такие вещи не пристало делать.»
Цими словами Мирослав Попович фактично заперечує те, що Голодомор був геноцидом, адже він ніби-то не був спрямований проти українського етносу. Що ж каже на цей рахунок каже сама Організація Об’єднаних Націй? У Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього визначення терміну геноцид - таке:
«В настоящей Конвенции под геноцидом понимаются следующие действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую:
а) убийство членов такой группы;
b) причинение серьезных телесных повреждений или умственного расстройства членам такой группы;
с) предумышленное создание для какой-либо группы таких жизненных условий, которые рассчитаны на полное или частичное физическое уничтожение ее;
d) меры, рассчитанные на предотвращение деторождения в среде такой группы;
e) насильственная передача детей из одной человеческой группы в другую».
Що ж, визначення говорить саме за себе. Проте Мирослава Поповича така постановка питанння не переконує, а він і далі пересмикує факти:
«Есть формальные определения, и согласно им, например, уничтожение хуту народности тутси (в 1994 году в Руанде произошли массовые убийства представителей народности тутси, совершенные хуту. - АМИ.) или уничтожение тутси народности хуту подходит под понятие геноцида, а когда в Кампучии один народ сам себя уничтожает - не подходит. Это юридическая коллизия, которую надо иметь в виду, и некоторые как раз на нее ориентируются».
Та невже українці в 1932-1933 роках знищували самі себе? З інтерв’ю пана Поповича можна зробити такий висновок «Голодомор - не визнають геноцидом, бо його робили українці проти самих себе». Проте проти такого твердження свідчать документи. Пан академік може пересвідчитись, переглянувши список осіб посадовців, причетних до Голодомору на сайті Служби Безпеки України. Раджу особливо звернути увагу на етнічний склад винуватців Голодомору. А це далеко не українці. Тому порівняння подій на Україні з вчинками червоних кхмерів - зовсім недоречне.
Проте далі стає видно, чию позицію справді представляє пан Попович:
«Для того чтобы это было так, надо искать другие формулировки, которые бы не раздражали россиян, не вызывали реакции у российского народа - мы виноваты перед украинцами. Потому что россияне тоже в очень значительной степени пострадали от этого геноцида: был Дон, была Кубань, было Поволжье, Сибирь, где в 1932 году много людей погибло от голода. Был голод в Казахстане, в котором гибель людей была даже более массовой, чем в Украине».
До болі знайома позиція. Адже досить точно перегукується з позицією Кремля «Голодомор - не геноцид, бо він відбувався не лише в Україні і загинули представники інших національностей». Як доказ російськими урядовцми наводяться приклади тих самих місцевостей, які назвав Мирослав Попович. Що ж, як виявилось, він, виявляється історію не надто сильно знає. Практично всі дослідники, навіть проросійські сходяться на думці, що в Україні від голоду загинуло найбільше людей. А пан Попович вважає інакше.
Крім того, на користь того, що Голодомор був саме геноцидом, а отже, мав етнічний характер, свідчить і сам перелік територій за версією Москви. Території Західного Сибіру і Північного Казахстану були місцями компактного населення українців і входили до так званого «Сірого Клину». Що вже говорити про Кубань... Що стосується Дону, то там проживають донські козаки, які не вважали себе росіянами і часто були ворожими владі як Російської імперії, так і СРСР. Не слід забувати також, і що зі складу УРСР у 1924 році забрано Шахтинський і Таганрозький округи, які були населені переважно українцями.
Тому пан Попович, на мою думку відверто, підігрує офіційній Москві щодо визнання Голодомору саме, як геноциду. Адже є всі підстави, вважати що події 1932-1933 років були спрямовані саме проти українців, як нації, як етносу.
Андрій Калахан