Уроки 1993-го
Сьогодні виповнюється рівно 15 років з моменту розстрілу за наказом Єльцина Білого дому і розгону прихильників тодішньої тамтешньої Верховної Ради.
Дехто з френдів позитивно оцінює це, навіть називаючи "Російською націоналістичною революцією".
Все ж таки, якщо копнути (наголос на передостанньому складі) глибше, то виявиться зовсім інше. Керували опозицією такі собі пан Хасбулатов (чеченець за національністю) і пан Руцкой (єврей за національністю). Чи могли такі люди стояти до кінця? Чи міг їм вірити тамтешній народ? - Сумніваюсь.
Однією з причин неуспіху симпатиків парламенту стало те, що, власне, Єльцин який би він не був, але він був "рускім" і більшість народу інстинктивно потягнулася за ним, а не за Руцким-Хасбулатовим.
Єльцин зберіг за собою контроль над силовиками (армія+МВС) і більшістю ЗМІ, насамперед телебаченням. Останнє стало однією з причин невдалого штурму телецентру в Останкіно. Крім того, Президента Росії підтримала столична влада в особі мера Лужкова.
Тобто баланс сил був на боці Єльцина. Якби хоч половина з перелічених мною факторів була в опозиції, то тоді вона гіпотетично могла розраховувати на успіх.
Цікаво, що сам Джохар Дудаєв виявився на стороні Єльцина і не підтримав свого земляка Хасбулатова. 7 жовтня президентом Чеченської республіки було надіслано звернення до Єльцина:
"Правительство Чеченской Республики одобряет Ваши действия по подавлению коммунистическо-фашистского мятежа в Москве, имевшего своей целью захватить власть в России и потопить в крови демократию…
В этот суровый час, когда решается судьба России, мы еще раз хотим заверить Вас, что мы готовы помочь в любой момент всеми средствами, которыми располагаем".
До речі, сам Дудаєв раніше, ще весною того року поступив аналогічно до Єльцина, розігнавши під три чорти чеченський Кабмін, парламент, Конституційний суд і Грозненський муніципалітет.
Між іншим, характеристика "комуно-фашисти" надзвичайно точно характеризує політичну спрямованість захисників московського "Білого Дому". Там був, грубо кажучи, ідейний зброд, починаючи від ультралівих (Анпілов) і закінчуючи ультраправими (РНЄ, Дугін, Широпаєв). "Проти Єльцина" - в цьому вислові охарактеризований основний принцип, який тоді об'єднував всіх цих людей.
І саме цим принципом, принципом об'єднання на позиціях негативізму можна охарактеризувати подібні українські акції - "Україна без Кучми", "Помаранчева революція". Адже саме там об'єднались на грунті неприйняття Кучми починаючи від УНА-УНСО і закінчуючи СПУ. Що цікаво, УБК фактично припинилося після введення в дію силового сценарію. Проте він відрізняється від московського тим, що був значно м'якшим, якщо так можна сказати.
Під час "П.Ре." головної мети було досягнуто - Ющенко став Президентом. Проте він став главою держави саме через неприязнь його прихильників до режиму Кучми і уособлення цього режиму в обличчі Януковича.
Але всі подібні акції за принципом "проти", а не "за" можуть мати лише короткотерміновий успіх, як це ми побачили практично одразу після помаранчевих подій. Врешті-решт, взаємна негація між основними політичними гравцями, доведена до краю і стала причиною сьогоднішньої політичної кризи. Гітлер прийшов до влади завдяки образу ворога в особі комуно-жидів. Але це саме, ідеї негативні і призвели до того, що його керівництво було недовгим і після поразки націонал-соціалістів їх ідеї практично зникли з політичної мапи Німеччини до сьогодні. Комунізм жив з негації Заходу і врешті-решт, теж програв.
Прикладом "позитивного підходу" я би назвав підхід Франсиско Франко. Після приходу до влади він, наприклад, не вступив у війну з СССР, хоча той був одним з головних винуватців кровопролитності громадянської війни в Іспанії. Режим Франко базувався не на гострому неприйнятті чогось чи когось, а на пріоритеті національних інтересів задля процвітання країни. Як результат - практично 40 років правління і "іспанське економічне диво". Каудильйо навіть наказав поставити пам'ятник загиблим у громадянській війні, в тому числі і республіканцям. Показово, що під кінець правління Франко призначав на ключові посади людей, які перебували в Opus Dei. Це - католицька організація, основним принципом якої стало осягнення Бога шляхом успіху у повсякденному житті, тобто на позитивному принципі.
Взагалі, тривалість існування християнства, як однієї з світових релігій на відміну від того ж іудаїзму можна пояснити саме принципом "ЗА", який є ключовим. Показовим у самому ж християнстві є доля протестантизму. Він виник, як протиставлення католицизму. Саме цей фундамент і заклав слабкість цього напрямку. Протестанти зараз надзвичайно роздріблені і часто це переходить у сектанство. Проблема полягає якраз в тому, як я вже сказав, що негація може мати лише короткочасний, тактичний успіх.
Уроки Москви 1993-го, Києва 2001-го, Києва 2004-го та багато чого іншого дають зрозуміти, що для довготривалого успіху потрібно класти в основу, базис якийсь позитивний принцип. Українські націоналісти повинні зрозуміти, що так, в України є вороги. І вороги чітко означені. Я цього не заперечую. Проте образ ворога, противника не повинен затьмарювати нам очі, адже такі пріоритети значною мірою є причиною невдач сучасних українських націоналістів.
За Україну і Українців!
Дехто з френдів позитивно оцінює це, навіть називаючи "Російською націоналістичною революцією".
Все ж таки, якщо копнути (наголос на передостанньому складі) глибше, то виявиться зовсім інше. Керували опозицією такі собі пан Хасбулатов (чеченець за національністю) і пан Руцкой (єврей за національністю). Чи могли такі люди стояти до кінця? Чи міг їм вірити тамтешній народ? - Сумніваюсь.
Однією з причин неуспіху симпатиків парламенту стало те, що, власне, Єльцин який би він не був, але він був "рускім" і більшість народу інстинктивно потягнулася за ним, а не за Руцким-Хасбулатовим.
Єльцин зберіг за собою контроль над силовиками (армія+МВС) і більшістю ЗМІ, насамперед телебаченням. Останнє стало однією з причин невдалого штурму телецентру в Останкіно. Крім того, Президента Росії підтримала столична влада в особі мера Лужкова.
Тобто баланс сил був на боці Єльцина. Якби хоч половина з перелічених мною факторів була в опозиції, то тоді вона гіпотетично могла розраховувати на успіх.
Цікаво, що сам Джохар Дудаєв виявився на стороні Єльцина і не підтримав свого земляка Хасбулатова. 7 жовтня президентом Чеченської республіки було надіслано звернення до Єльцина:
"Правительство Чеченской Республики одобряет Ваши действия по подавлению коммунистическо-фашистского мятежа в Москве, имевшего своей целью захватить власть в России и потопить в крови демократию…
В этот суровый час, когда решается судьба России, мы еще раз хотим заверить Вас, что мы готовы помочь в любой момент всеми средствами, которыми располагаем".
До речі, сам Дудаєв раніше, ще весною того року поступив аналогічно до Єльцина, розігнавши під три чорти чеченський Кабмін, парламент, Конституційний суд і Грозненський муніципалітет.
Між іншим, характеристика "комуно-фашисти" надзвичайно точно характеризує політичну спрямованість захисників московського "Білого Дому". Там був, грубо кажучи, ідейний зброд, починаючи від ультралівих (Анпілов) і закінчуючи ультраправими (РНЄ, Дугін, Широпаєв). "Проти Єльцина" - в цьому вислові охарактеризований основний принцип, який тоді об'єднував всіх цих людей.
І саме цим принципом, принципом об'єднання на позиціях негативізму можна охарактеризувати подібні українські акції - "Україна без Кучми", "Помаранчева революція". Адже саме там об'єднались на грунті неприйняття Кучми починаючи від УНА-УНСО і закінчуючи СПУ. Що цікаво, УБК фактично припинилося після введення в дію силового сценарію. Проте він відрізняється від московського тим, що був значно м'якшим, якщо так можна сказати.
Під час "П.Ре." головної мети було досягнуто - Ющенко став Президентом. Проте він став главою держави саме через неприязнь його прихильників до режиму Кучми і уособлення цього режиму в обличчі Януковича.
Але всі подібні акції за принципом "проти", а не "за" можуть мати лише короткотерміновий успіх, як це ми побачили практично одразу після помаранчевих подій. Врешті-решт, взаємна негація між основними політичними гравцями, доведена до краю і стала причиною сьогоднішньої політичної кризи. Гітлер прийшов до влади завдяки образу ворога в особі комуно-жидів. Але це саме, ідеї негативні і призвели до того, що його керівництво було недовгим і після поразки націонал-соціалістів їх ідеї практично зникли з політичної мапи Німеччини до сьогодні. Комунізм жив з негації Заходу і врешті-решт, теж програв.
Прикладом "позитивного підходу" я би назвав підхід Франсиско Франко. Після приходу до влади він, наприклад, не вступив у війну з СССР, хоча той був одним з головних винуватців кровопролитності громадянської війни в Іспанії. Режим Франко базувався не на гострому неприйнятті чогось чи когось, а на пріоритеті національних інтересів задля процвітання країни. Як результат - практично 40 років правління і "іспанське економічне диво". Каудильйо навіть наказав поставити пам'ятник загиблим у громадянській війні, в тому числі і республіканцям. Показово, що під кінець правління Франко призначав на ключові посади людей, які перебували в Opus Dei. Це - католицька організація, основним принципом якої стало осягнення Бога шляхом успіху у повсякденному житті, тобто на позитивному принципі.
Взагалі, тривалість існування християнства, як однієї з світових релігій на відміну від того ж іудаїзму можна пояснити саме принципом "ЗА", який є ключовим. Показовим у самому ж християнстві є доля протестантизму. Він виник, як протиставлення католицизму. Саме цей фундамент і заклав слабкість цього напрямку. Протестанти зараз надзвичайно роздріблені і часто це переходить у сектанство. Проблема полягає якраз в тому, як я вже сказав, що негація може мати лише короткочасний, тактичний успіх.
Уроки Москви 1993-го, Києва 2001-го, Києва 2004-го та багато чого іншого дають зрозуміти, що для довготривалого успіху потрібно класти в основу, базис якийсь позитивний принцип. Українські націоналісти повинні зрозуміти, що так, в України є вороги. І вороги чітко означені. Я цього не заперечую. Проте образ ворога, противника не повинен затьмарювати нам очі, адже такі пріоритети значною мірою є причиною невдач сучасних українських націоналістів.
За Україну і Українців!