Кінець червня. Літопис спекотних днів
26 червня. Четвер. Волинська облдержадміністрація. Правдами-неправдами пройшов на зустріч кєровніків області з трьох гілок влади + один "київський" чиновник, що займається судами і зробив матеріал. Що цікаво, на подію "журналістів не запрошували". Ну але факт залишається фактом. Хоча я і не страждаю комплексом неповноцінності, але інколи про це подумаю і трішечки ніяковію, як це мені вдалося ))).
27-ме. П'ятниця. За мнов знов заплакала столиця. 19-й партійний з'їзд ВО "Свобода". Для мене особисто він став здається, четвертим. Купа знайомих, зокрема й тих, що ведуть ЖЖ. Приємно було побачити у новому випуску партійної газети рідненькуу статтю про "Атаку", хоча і в скороченому вигляді.
Встиг збігати на Андріївський узвіз в "Рекрут". Спершу думав купити кепку Combat Professional, але так, як вона мені не підійшла, то задовольнився ось цим паском за двадцятку:
Ще була Петрівка, де я, як личить справжньому халявщику, купував книжки на одній з розпродаж. 3 гривні помножити на 3 книжки - це в результаті 9 гривень. Це - "Дракула" Брема Стокера, "Еннеади" Плотіна та "Енхірідіон" Блаженного Августина. Щодо двох останніх, то їх купив не через мій підвищений інтерес до авторів, а через те, що за таку ціну ці книги було гріх не купити студентові, котрий вчиться на філософа.
Мені за останні 2 роки Київ перестав здаватися чужим містом. Я ходжу по вулицях, навіть не помічаючи, що це не Луцьк. Столиця мені підсвідомо "ріднішає". Цікаво, до чого б це?
По дорозі назад з особистих причин розпочалася депресія
Йдучи додому розмірено тихими і красивими вулицями нічного Луцька (а це мені подобається), естетику яких час від часу розривало таксі чи якийсь інший транспорт, здивувався відносному пожвавленню біля барів і кафешок. Тут до мене дійшло - випускні... Заграла ностальгія. 3 роки тому в мене теж був випускний. Я розумом розумію, що тоді не було все ідеально, але підсвідомість каже інше. Я замислився - скільки всього за цей час у моєму житті відбулося, які мрії, ідеали здійснилися, які - ні, що переосмислилось, а що - залишилось, що здобув і що втратив.
28-мий день цього літа. Субота. Слава Богу, встигнув після обіду поїхати у Берестечко (чи вірніше, у Острів) з нашою міською організацією. Старі добрі берці-"бундеси", теж старі, але не такі добрі камуфляжні штани з тканини, прозваної у народі "стікляшкою", німецька мілітарна сорочка (теж не нова), британський "Other Arms" рюкзак 1994-го року випуску, нові фляга, спальник та надновий пояс та інше, і я - готовий до виїзду.
Місце таборування - традиційне мальовниче місце у сосновому лісі над річкою Пляшівка біля села Острів. Там - представники різних партій, громадських організацій і "Козацтва Запорозького". Розклали з хлопцями намет, перекусили. Побачив якогось чоловіка в такій варіації малюнку українського камуфляжу "дубок", котра дійсно маскує, а не темнить в очах.
Одна добра людина підвезла до моєї бабусі на окраїну Берестечка. Провідав її, а далі потьопав назад в табір - десь за дві години пройшов приблизно 12 км. Прийшов, і скоро почало темніти.
Пішли з колєгами скупались у річці Пляшівці.
Далі - хороша ватра, показові виступи дубровицьких "бойових гопаківців", потім - хороший бардівський виступ мого хорошого знайомого і колеги Володі Пастушка - голови Березнівської районної організації ВО "Свобода".
Основне, що засмучує - п'яне бидло, яке фактично розважається на кістках полеглих козаків. Хай навіть і під патріотичними гаслами та піснями, але п'янь є п'янь і бидло - є бидло.
Депресія з особистих причин посилюється.
Планую поїхати в наступний день до Луцька автобусом на 6:20 ранку, бо того вимагає робота і відповідно наставив будильника на 4:15.
29-те, неділя. Прокидаюсь від шуму. Дивлюсь на годинник - мля! Проспав! 5:40. І все ж, швиденько зібрав основне в наплечнику та пішов. Звісно, на автобус о 6:20 я не встиг. Добре, що був інший - на 7:10, яким я вдало добрався додому. Що хочу відзначити, так це мій рюкзак Британських збройних сил - "буржуї" роблять таке спорядження на славу - дуже зручна конструкція, хоча йому вже майже 15 років. Я від цього наплечника практично не втомився - це не йде ні в яке порівняння з совєцьким "колобком".
Далі була робота, "дозвілля", і суперфіговий стан душі, частково викликаний недосипанням, частково втомою, частково попеченою на сонці шиєю, частково людьми, які забивають болт на свої обіцянки.
Ввечері біля Луцького замку побачив купу знайомих, трошки посміялися. Ше один прикол - раднику одного з представників політичної еліти міста підприємливі дівчатка хотіли втюрити квиточок на фестиваль "Ніч в Луцькому замку", котрий незабаром мав бути відкритий.
Самотній, злий, невиспаний і пригнічений я прийшов додому.
30-те, тобто сьогодні. День пройшов нецікаво і беззмістовно. Цілий день вдома.
Передивлявся інет, новини, форуми, спілкувався по асі, ходив помагати на город, їв і т.д.
Писав цей пост.
Депресія спадає.
27-ме. П'ятниця. За мнов знов заплакала столиця. 19-й партійний з'їзд ВО "Свобода". Для мене особисто він став здається, четвертим. Купа знайомих, зокрема й тих, що ведуть ЖЖ. Приємно було побачити у новому випуску партійної газети рідненькуу статтю про "Атаку", хоча і в скороченому вигляді.
Встиг збігати на Андріївський узвіз в "Рекрут". Спершу думав купити кепку Combat Professional, але так, як вона мені не підійшла, то задовольнився ось цим паском за двадцятку:
Ще була Петрівка, де я, як личить справжньому халявщику, купував книжки на одній з розпродаж. 3 гривні помножити на 3 книжки - це в результаті 9 гривень. Це - "Дракула" Брема Стокера, "Еннеади" Плотіна та "Енхірідіон" Блаженного Августина. Щодо двох останніх, то їх купив не через мій підвищений інтерес до авторів, а через те, що за таку ціну ці книги було гріх не купити студентові, котрий вчиться на філософа.
Мені за останні 2 роки Київ перестав здаватися чужим містом. Я ходжу по вулицях, навіть не помічаючи, що це не Луцьк. Столиця мені підсвідомо "ріднішає". Цікаво, до чого б це?
По дорозі назад з особистих причин розпочалася депресія
Йдучи додому розмірено тихими і красивими вулицями нічного Луцька (а це мені подобається), естетику яких час від часу розривало таксі чи якийсь інший транспорт, здивувався відносному пожвавленню біля барів і кафешок. Тут до мене дійшло - випускні... Заграла ностальгія. 3 роки тому в мене теж був випускний. Я розумом розумію, що тоді не було все ідеально, але підсвідомість каже інше. Я замислився - скільки всього за цей час у моєму житті відбулося, які мрії, ідеали здійснилися, які - ні, що переосмислилось, а що - залишилось, що здобув і що втратив.
28-мий день цього літа. Субота. Слава Богу, встигнув після обіду поїхати у Берестечко (чи вірніше, у Острів) з нашою міською організацією. Старі добрі берці-"бундеси", теж старі, але не такі добрі камуфляжні штани з тканини, прозваної у народі "стікляшкою", німецька мілітарна сорочка (теж не нова), британський "Other Arms" рюкзак 1994-го року випуску, нові фляга, спальник та надновий пояс та інше, і я - готовий до виїзду.
Місце таборування - традиційне мальовниче місце у сосновому лісі над річкою Пляшівка біля села Острів. Там - представники різних партій, громадських організацій і "Козацтва Запорозького". Розклали з хлопцями намет, перекусили. Побачив якогось чоловіка в такій варіації малюнку українського камуфляжу "дубок", котра дійсно маскує, а не темнить в очах.
Одна добра людина підвезла до моєї бабусі на окраїну Берестечка. Провідав її, а далі потьопав назад в табір - десь за дві години пройшов приблизно 12 км. Прийшов, і скоро почало темніти.
Пішли з колєгами скупались у річці Пляшівці.
Далі - хороша ватра, показові виступи дубровицьких "бойових гопаківців", потім - хороший бардівський виступ мого хорошого знайомого і колеги Володі Пастушка - голови Березнівської районної організації ВО "Свобода".
Основне, що засмучує - п'яне бидло, яке фактично розважається на кістках полеглих козаків. Хай навіть і під патріотичними гаслами та піснями, але п'янь є п'янь і бидло - є бидло.
Депресія з особистих причин посилюється.
Планую поїхати в наступний день до Луцька автобусом на 6:20 ранку, бо того вимагає робота і відповідно наставив будильника на 4:15.
29-те, неділя. Прокидаюсь від шуму. Дивлюсь на годинник - мля! Проспав! 5:40. І все ж, швиденько зібрав основне в наплечнику та пішов. Звісно, на автобус о 6:20 я не встиг. Добре, що був інший - на 7:10, яким я вдало добрався додому. Що хочу відзначити, так це мій рюкзак Британських збройних сил - "буржуї" роблять таке спорядження на славу - дуже зручна конструкція, хоча йому вже майже 15 років. Я від цього наплечника практично не втомився - це не йде ні в яке порівняння з совєцьким "колобком".
Далі була робота, "дозвілля", і суперфіговий стан душі, частково викликаний недосипанням, частково втомою, частково попеченою на сонці шиєю, частково людьми, які забивають болт на свої обіцянки.
Ввечері біля Луцького замку побачив купу знайомих, трошки посміялися. Ше один прикол - раднику одного з представників політичної еліти міста підприємливі дівчатка хотіли втюрити квиточок на фестиваль "Ніч в Луцькому замку", котрий незабаром мав бути відкритий.
Самотній, злий, невиспаний і пригнічений я прийшов додому.
30-те, тобто сьогодні. День пройшов нецікаво і беззмістовно. Цілий день вдома.
Передивлявся інет, новини, форуми, спілкувався по асі, ходив помагати на город, їв і т.д.
Писав цей пост.
Депресія спадає.