Живу. Рік потому.
Сьогодні виповнюється рік з дати остаточного встановлення мені діагнозу. Втім, я досі живу.
Дякую Богу і всім вам - ближнім і дальнім, друзям і противникам за підтримку. Особливо важко було у перші місяці і тоді Ви прийшли мені на поміч. При чому з власної ініціативи.
Дякую насамперед Господу. Якби не він, то, дуже можливо, що моє тіло знаходилося би зараз на одному із кладовищ. Віра допомагає у таких ситуаціях. Я можу розповісти десятки випадків за цей час, коли у реальних проблемних ситуаціях допомагала віра і молитва... Втім, на все Божа воля.
Наперед прошу вибачити тих, кого я тут не назвав. Це моя вина, що я забув ваші імена чи просто не згадав тут. Це без умислу. Я не намагаюсь применшити вашу допомогу мені. І тому також дякую і молюсь за вас.
Дякую своїм батькам і сестрі Nelya Kalahan. Вони були і є весь цей час зі мною і, переживали, мабуть, більше за мене самого.
Дякую духовенству різних конфесій і мирянам за молитви! Це дуже важливо.
Дякую лікарям, які намагалися з більшим чи меншим успіхом намагалися мені допомогти.
Дякую колегам-журналістам, зокрема колективу "Української правди", ЗІКу, волинським мас-медіа, Мирославу Ватащуку, Ользі Булковській, Олександру Пирожику, Олені Кузьмич, Оксані Швець та всім іншим, кого я не згадав.
Дякую Політраді ВО "Свобода" і особисто Олегу Тягнибоку, Анатолію Вітіву, Євгену Мельнику, Олегу Чернецькому, Святославу Боруцькому, Андрію Іллєнку та Наталі Ющук-Яровій з Чикаго. Дякую народному депутату Володимиру Карпуку. Дякую представникам "Батьківщини", "Нашої України", "Фронту Змін" і, навіть, політичним опонентам з "Сильної України" та Партії регіонів...
Дякую Миколі Романюку та Борису Клімчуку.
Дякую автономним націоналістам.
Дякую своїм однокласникам, однокурсникам та педагогам зі школи №2 Луцька, Волинського ліцею-інтернату, Волинського національного університету...
Дякую Антоніні Євтодюк, Анатолію Пушкіну, Олександру Вовку, Ользі Богачевській, Оксані Цимбалюк, Оляні Чередниченко, Вікторії Левчук, всім друзям, товаришам і знайомим...
Дякую луцьким дартсменам!
Найбільше дякую всім тим людям, які мене навіть особисто не знають, та все ж матеріально чи духовно сприяли і сприяють моєму одужанню. Це справді шляхетно з їх боку і нехай Бог сторицею віддячить їм за це.
Дякую за те, що я досі живу.
Ці події у моєму житті якщо не кардинально, то значно змінили світогляд та світосприйняття. Рік тому я був на межі фізичного життя і фізичної смерті. Я й бачив смерть. Коли лежав у тубдиспансері, то десь раз на тиждень-два у моєму відділенні помирала людина... Зараз я значно ближчий до життя, ніж тоді. Втім, я досі готовий до будь-якого сценарію і готовий його прийняти.
Щодо хвороби, то мені, принаймні не гіршає. У грудні офіційна медицина фактично від мене відмовилася. Лікування неофіційною медициною та молитви дають свій результат. Але я у жодному разі не закликаю відмовлятися від традиційних методів лікування раку. У кожного свій організм зі своїми особливостями. Тому тут універсальних "таблеток" і методів бути не може. Проте навіть гроші далеко не запорука одужання.
Такі речі дозволяють розібратися, а що насправді цінне у житті людини, а що - лише фарс, полова, нав'язані суспільством чи ще чимось/кимось. Для когось проблема погана оцінка, зрада хлопця/дівчини, низька зарплата чи недоотримання прибутку. А для когось проблема - це банальне виживання у нашій державі. Проблема - це коли онкохворі діти лисіють і мучаться від хімії. Проблема - це коли смертельні хвороби перетворюються в Україні на суперприбутковий бізнес. Проблема - це коли до смертельно хворих ставляться як до бидла. Проблема - це коли в реанімаційній палаті стогнуть, помираючи від туберкульозу кісток або від наркоманії/СНІДу.
Зараз я принаймні більш-менш повноцінно живу. Рік тому для мене було проблемою перейти дорогу з лікарні додому. Зараз інакше. Ходжу час від часу до церкви. Ходжу у спортзал. Катаюсь на велосипеді. Пишу якісь статті. Намагаюсь якось вирішити проблеми людей як депутат (втім, замало).
Ще раз дякую. Якщо я невдячний - вибачте мене. І не дай Бог, звісно, кожному пережити щось подібне. Цього не побажаєш навіть ворогу. Але якщо це трапиться - вірте, і по вірі вашій буде вам...