Планы этнических чисток в "Военной доктрине украинских националистов"
«Воєнна доктрина» передбачала кардинально відмінні заходи. У розділі «Націоналістичне повстання» читаємо:
[...] Наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елєменту й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елємент із З[ахідних] У[країнських] З[емель] і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елємент, що буде чинно ставити спротив мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю З.У.З., польський елємент міг тут жити побіч Українців. З.У.З. в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елєментом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстання. [...] Треба пам’ятати, що чим більше пропаде під час повстання ворожого елєменту, тим легше буде відбуватися будова Української держави й тим сильнішою вона буде[28].
Наведений фрагмент цікавий тим, що пояснює мотиви прихильників силового очищення західноукраїнських земель від поляків. Ці землі розглядали як «П’ємонт», який має виконати особливу місію - стати базою для визволення всієї України, а згодом забезпечити її розбудову національно свідомими кадрами. Однак, щоб успішно виконати свою історичну місію, західноукраїнський «П’ємонт» передовсім має бути очищений від представників ворожих націй, які можуть вдарити в спину національній революції. Так міркували діячі радикального крила ОУН, чиї думки висловив автор «Воєнної доктрини».
Колодзінський вважав необхідним не лише очистити українські землі від поляків, а й повністю знищити двори польських землевласників як символи чужого панування. Він писав:
Польський двір не є тільки визискувачем робочої сили укр[аїнського] села, але також символом польської влади й центром деморалізації. У дворі громадяться всі польські сили. Кожний Поляк знаходить там моральну й матеріяльну поміч. Звідси беруть початок всі польські патріотичні імпрези. Польський «ксьондз», учитель, діточа шкілка, стшелєц і вся польська голота знаходить пристановище в дворі. В польському дворі стають покритками всі українські бідні дівчата, що стають тут на роботу. За це все, власне, й ненавидить українське село польський двір[29].
Тому, вважав Колодзінський, в ході майбутнього українського повстання «треба знищити до фундаменту польські двори й на тому місці зробити спортивні площі, щоби молода ґенерація юнаків Соборної України гартувала своє здоровля на тому місці, де прадіди й батьки тратили силу й честь». Нищенню польських дворів слід було надати символічного значення. «Таке знищення, - твердив автор, - не буде вандалізмом, але символічним знищенням ворожої влади». Він радив навіть розробити спеціальний ритуал спалення польського двору на зразок руйнування Бастилії[30].
«Воєнна доктрина» Колодзінського передбачала не тільки виметення «до ноги» польського елементу із західноукраїнських земель, а й часткове винищення інших «ворожих» меншин: «Повстання ОУН має знищити живі ворожі сили на укр[аїнських] землях. [...] До тих сил належить рівнож побіч реґулярної армії, ціле вороже населення і всі ті меншини, що ставляться вороже до укр[аїнської] самостійности»[31]. Особливо це стосувалося євреїв:
...3 і пів міліона Жидів не виріжемо підчас повстання, як це проповідують деякі з націоналістів. Безперечно, що гнів українського народу до Жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно [- маємо його] побільшувати, бо чим більше загине Жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо Жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати[32].
Коментуючи цей фрагмент, зауважимо, що ставлення ОУН до євреїв еволюціонувало від пропозицій співпраці з ними в побудові української держави на початку 1930-х рр. до різко антисемітських публікацій наприкінці цього ж десятиліття[33]. Поширенню войовничого антисемітизму сприяли уявлення про виняткову роль євреїв у злочинах комуністичного режиму в СРСР і у світовому комуністичному русі, жорстка конкуренція української кооперації з єврейськими підприємцями на західноукраїнських землях, вплив польського радикального націоналізму, який мав виразно антисемітське спрямування і, нарешті, надії на допомогу нацистської Німеччини в боротьбі за самостійну україну. Новий міф «жидокомуни» накладався на давні стереотипи єврея - лихваря, орендаря і ворога християнської віри. Деякі члени ОУН поділяли поширений в антисемітській літературі погляд про шкідливість змішування з «бездомно-бездержавною» єврейською расою, що, мовляв, може призвести до «ожидовлення» українців і втрати ними державницького інстинкту[34]. Тому-то й Колодзінський виключав євреїв із планів майбутньої денаціоналізації (українізації) меншин.
[...] Наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елєменту й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елємент із З[ахідних] У[країнських] З[емель] і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елємент, що буде чинно ставити спротив мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю З.У.З., польський елємент міг тут жити побіч Українців. З.У.З. в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елєментом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстання. [...] Треба пам’ятати, що чим більше пропаде під час повстання ворожого елєменту, тим легше буде відбуватися будова Української держави й тим сильнішою вона буде[28].
Наведений фрагмент цікавий тим, що пояснює мотиви прихильників силового очищення західноукраїнських земель від поляків. Ці землі розглядали як «П’ємонт», який має виконати особливу місію - стати базою для визволення всієї України, а згодом забезпечити її розбудову національно свідомими кадрами. Однак, щоб успішно виконати свою історичну місію, західноукраїнський «П’ємонт» передовсім має бути очищений від представників ворожих націй, які можуть вдарити в спину національній революції. Так міркували діячі радикального крила ОУН, чиї думки висловив автор «Воєнної доктрини».
Колодзінський вважав необхідним не лише очистити українські землі від поляків, а й повністю знищити двори польських землевласників як символи чужого панування. Він писав:
Польський двір не є тільки визискувачем робочої сили укр[аїнського] села, але також символом польської влади й центром деморалізації. У дворі громадяться всі польські сили. Кожний Поляк знаходить там моральну й матеріяльну поміч. Звідси беруть початок всі польські патріотичні імпрези. Польський «ксьондз», учитель, діточа шкілка, стшелєц і вся польська голота знаходить пристановище в дворі. В польському дворі стають покритками всі українські бідні дівчата, що стають тут на роботу. За це все, власне, й ненавидить українське село польський двір[29].
Тому, вважав Колодзінський, в ході майбутнього українського повстання «треба знищити до фундаменту польські двори й на тому місці зробити спортивні площі, щоби молода ґенерація юнаків Соборної України гартувала своє здоровля на тому місці, де прадіди й батьки тратили силу й честь». Нищенню польських дворів слід було надати символічного значення. «Таке знищення, - твердив автор, - не буде вандалізмом, але символічним знищенням ворожої влади». Він радив навіть розробити спеціальний ритуал спалення польського двору на зразок руйнування Бастилії[30].
«Воєнна доктрина» Колодзінського передбачала не тільки виметення «до ноги» польського елементу із західноукраїнських земель, а й часткове винищення інших «ворожих» меншин: «Повстання ОУН має знищити живі ворожі сили на укр[аїнських] землях. [...] До тих сил належить рівнож побіч реґулярної армії, ціле вороже населення і всі ті меншини, що ставляться вороже до укр[аїнської] самостійности»[31]. Особливо це стосувалося євреїв:
...3 і пів міліона Жидів не виріжемо підчас повстання, як це проповідують деякі з націоналістів. Безперечно, що гнів українського народу до Жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно [- маємо його] побільшувати, бо чим більше загине Жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо Жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати[32].
Коментуючи цей фрагмент, зауважимо, що ставлення ОУН до євреїв еволюціонувало від пропозицій співпраці з ними в побудові української держави на початку 1930-х рр. до різко антисемітських публікацій наприкінці цього ж десятиліття[33]. Поширенню войовничого антисемітизму сприяли уявлення про виняткову роль євреїв у злочинах комуністичного режиму в СРСР і у світовому комуністичному русі, жорстка конкуренція української кооперації з єврейськими підприємцями на західноукраїнських землях, вплив польського радикального націоналізму, який мав виразно антисемітське спрямування і, нарешті, надії на допомогу нацистської Німеччини в боротьбі за самостійну україну. Новий міф «жидокомуни» накладався на давні стереотипи єврея - лихваря, орендаря і ворога християнської віри. Деякі члени ОУН поділяли поширений в антисемітській літературі погляд про шкідливість змішування з «бездомно-бездержавною» єврейською расою, що, мовляв, може призвести до «ожидовлення» українців і втрати ними державницького інстинкту[34]. Тому-то й Колодзінський виключав євреїв із планів майбутньої денаціоналізації (українізації) меншин.