Ліні Костенко сьогодні 80 років
Здається, я знала (читала) її вірші ЗАВЖДИ. Такі вони мені рідні.
Хоча ні. Першим був ось цей вірш (переписаний звідкись у зошит з віршами):
Світлий сонет
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози - це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Потім було щось за шкільною програмою, потім мені подарували "Марусю Чурай", видану окремою книжкою (о, який це був цінний подарунок, а якась подлюка спиздила!) і яка лежала читала її кілька годин поспіль - повільно, смакуючи... через кілька років розрдрукувала з нету, але то вже було не те...
Ліна Костенко для мене чи не ЄДИНА справжня поезія. Так, я можу читати й інше, але її вірші - ну, ви розумієте...
Хай вона ще довго-довго живе в доброму здоров"ї!