Марусинці 5 серпня 3 рочки
Я так її люблю, мою дівчинку... І нічого ж не передвіщало, і ось тепер маєш - тріщина нігтьової фаланги вказівного правого пальця, якраз перед днем народження... Дитьо таки засунуло пальця в двері, хоч скільки мама казала того не робити...
Але святкування не відміняється! У нас під вікнами спальні позавчора поставили цирк шапіто! І ми йдемо туди наступного дня після ДР.
Дуже хочеться написати про вагітність і пологи. Знаю, що напишу мало, а хочеться більше, бо то був дійсно цікавий і неповторний час!
Навіть не знаю, з чого все почалося.
Взагалі-то наш тато не хотів дітей. Зовсім. І так тривало досить довго (ну хто тепер у це повірить? :-)))
А потім я довго не вагітніла. Виснажлива праця у «Поліні» - без вихідних, до ночі (згадую, у той рік я мусила працювати навіть на День незалежності - тоді, коли УСЯ країна відпочивала!) довела мене до синдрому хронічної втоми: я лягала спати і не могла заснути, не ставало сил на елементарне витирання пилу, не кажу вже про приготування їжі...
Смішно, мабуть, у цій ситуації було переживати щодо зачаття. Але так було. Навіть припхалися у інститут Дахно, щоб почути, що «все нормально, треба з»явитися у нас через 2 місяці...»
У кінці серпня я звільнилася. Потім у вересні разом з мамою і сестрою ми з»їздили до Почаєва... незабутньо це було, скажу я вам!
Хоча б тому, що через 2 місяці я завагітніла. А ще через 2 тижні завагітніла сестра. (Забігаючи наперед скажу, що восени Маруся з двоюрідним братиком ідуть в дитсадок у одну групу)
Вагітність проходила цікаво. Перша половина - страшенний токсикоз, рівно до середини строку, потім акурат до самісіньких пологів - печія. Ні від того, ні від іншого полегшення не знаходилось, так і жили.
І нічо, зразу їздила на курси фотошопу, аж поки токсикоз не став зовсім уже нестерпним, потоім, з початку 4-го місяця пішла на йогу для вагітних, ще трохи пізніше - на курси «молдих батьків». Словом, ганяла аж до останнього дня. (На 8-му місяці ще з»їздила до мами і там рассєкала на веліку, люди од мене шарахались). Потім раптово відчула втому - несильну, так собі, щоб полежати. А навечір виявилося, що вже...
Але по порядку. Коли була у мами, заглянула до перекидного календаря і побачила, що 5 серпня - це свято Почаївської Божої Матері. Так, я одразу зрозуміла, що вже напевне моя доня народиться цього дня... Термін ставили десь на 1-е, але що там 4 дні...
Ім»я вибирали зарані, було 3 варіанти: Марійка, Оля і Світланка. Але, по-перше, правий був Вернадський з його теорією ноосфери (ох же ж і Марієчок з»явилося навіть у нас на масиві у 2-й пол 2007-го року!), по-друге, таки 5-го народилася, по-третє - ввечері 4-го дивилися «Формулу любви», а по-четверте, вирішили з чоловіком подивитися і назвати донечку, виходячи з того, яке ім»я їй підходить.
У суботу 4-го серпня я сходила до церкви, двічі - зранку на службу, а ввечері - на сповідь (от як відчувала!). На сповіді була я одна, всі інші збиралися на завтра, щоб перед причастям це зробити, а мені здалося, що треба зараз... ;-)
Церква у нас маленька, чи не під будинком, прийшла, відпочивала (а! Коханий тоді саме відпусточку взяв. Математик - точно розрахував! Половину відпустки чекав-відпочивав, а половину вже «догулював» після пологів), тоді виявилося, що взавтра можна поїхати в гості і чоловік так м»яко сказав: «Давай вранці вирішимо остаточно» (Нє, він шось знав, знав!), потім жеж сіли дивитися кіно і я дошивала останнє мереживко до дитячих льольок...
І десь годині об 11-й вечора було... тоді ще й не знала, що це перша схватка. Але все тривало досить-таки повільно, всю ніч, а під ранок ми навіть змогли трохи дрімнути. Коли розвіднілося, стало ясно, що причастя і гості відміняються, але скоро нас стане більше. Читала молитви, але нічого з них не розуміла... Їсти мені не хотілося, а хотілось лише водички, товктися на фітболі і час від часу висіти на чоловікові. Тому у перервах між він голився і щось під»їдав.
Десь після 12-ї дня (вже 5-го серпня) ми викликали швидку (я намагалась не викликати її якнайдовше, ому вони приїхати дууууже швидко! ;-)) і поїхали у 7-й пологовий.
А! Виходячи з дому, зустріли дядю Сашу, батька cinematoria і зрозуміли, що раз таке, то все буде добре.
У лікарні, звісно, товклись дуже довго, аж усе уповільнилось. Лікарка прибула десь о 3-й, дуже незадоволена (ще б пак! Неділя!), але перспектива 800 баксів її явно втішала. Породільниць було мало, у лікарні тихо, і це не могло не радувати (надвечір народу дуже побільшало!)
Словом, далі спогади ідуть як яскраві спалахи... На мене надягають якусь запрану сіру, але чисту хламиду на вишивкою зліва на грудях «Роддом №7»... до палати заходить вродлива молода лікарка і зустрічає мені словами: «Ой, какая красивая мамочка!»... моя лікарка, що прийматиме у мене пологи, примушує розпустити коси, поїть мене водою, а сама, навпаки, свою зачіску перекручує тугіше, знайомить мене з акушуркою і ми разом тренуємося тужитися і дихати... я весь час дивлюся на годинник, що висить над дверима палати, запитую, чи вже скоро... рівно о 17-й мене переводять на крісло... щось уповільнється, потім епізіотомія і... така маленька, така червона! ще й ляскають по попі! Тато чув цей крик. Його важко було не почути...
Ще один з яскравих спогадів: трохи пізніше на якийсь час ми з Марієчкою лишилися самі, я була ще на кріслі. І в цей час з коридору (а там весь час співало якесь радіо) я почула оце: «Все пройдет, и печаль, и радость...». І не змогла стримати сліз...
Мої подяки усім (навіть не коханому Сергію, без якого це все було б неможливим, і навіть не мамам-бабусям - це само собою і актуальне й зараз!): я маю на увазі лікарів і всіх, хто вчив і вчить мене бути хорошою мамою:
* Наташа Рєц, сімейний психолог; Вікторія Рибачук - йога-тічер; Таня Філь - мама трьох дітей, директор центру «Азбука для родителей»; Інна Бабаніна, інструктор з «пологової підготовки» ; Ганна Володимирівна Кухаренко і акушерка Катя - вони були першими, кого в своєму житті побачила Маруся; Іра Репенко, інструктор з ГВ, динамічної гімнастики і плавання; Олександр Дмитрович Ковбаса, лікар, психолог; Катя Спекторенко, чудовий педіатр і сподвижник ГВ, нічна медсестра Оксана, яка чергувала у першу ніч Марійчиного народження і якої я бігла вночі з малою на руках, бо та... зригнула... і ще багато-багато гарних і чуйних людей...
Но вірньомся к нашимбаранам.
Дитині 3 роки.
Здається, в характері щось таки вже вимальовується: філологічна чуйка, акуратність, відповідальність, язикатість (ох жеж і любить, щоб її слово було останнє!), уважність.
1 рочок
2 роки
Нещодавно. Рідкісне фото: не позує і не кривляється.
* Мамо, я принцеса. А Ганнуся - маленька принцеса. А ти, мамо, королева. А тато - король. - А бабусі? - Подумала. - А бабусі - цариці.
* Мамо, я буду тобі допомагати. Бо хто ж тобі поможе, як не я?
* Марія, це ти стоптала все печиво? - Ні, мамо, я його не топтала. Я його просто все з"їла.
Цікаво, що 5 серпня дні народження у bilozerska , olena_shabunina і major_hartmann . Це Марія така виросте?...
Але святкування не відміняється! У нас під вікнами спальні позавчора поставили цирк шапіто! І ми йдемо туди наступного дня після ДР.
Дуже хочеться написати про вагітність і пологи. Знаю, що напишу мало, а хочеться більше, бо то був дійсно цікавий і неповторний час!
Навіть не знаю, з чого все почалося.
Взагалі-то наш тато не хотів дітей. Зовсім. І так тривало досить довго (ну хто тепер у це повірить? :-)))
А потім я довго не вагітніла. Виснажлива праця у «Поліні» - без вихідних, до ночі (згадую, у той рік я мусила працювати навіть на День незалежності - тоді, коли УСЯ країна відпочивала!) довела мене до синдрому хронічної втоми: я лягала спати і не могла заснути, не ставало сил на елементарне витирання пилу, не кажу вже про приготування їжі...
Смішно, мабуть, у цій ситуації було переживати щодо зачаття. Але так було. Навіть припхалися у інститут Дахно, щоб почути, що «все нормально, треба з»явитися у нас через 2 місяці...»
У кінці серпня я звільнилася. Потім у вересні разом з мамою і сестрою ми з»їздили до Почаєва... незабутньо це було, скажу я вам!
Хоча б тому, що через 2 місяці я завагітніла. А ще через 2 тижні завагітніла сестра. (Забігаючи наперед скажу, що восени Маруся з двоюрідним братиком ідуть в дитсадок у одну групу)
Вагітність проходила цікаво. Перша половина - страшенний токсикоз, рівно до середини строку, потім акурат до самісіньких пологів - печія. Ні від того, ні від іншого полегшення не знаходилось, так і жили.
І нічо, зразу їздила на курси фотошопу, аж поки токсикоз не став зовсім уже нестерпним, потоім, з початку 4-го місяця пішла на йогу для вагітних, ще трохи пізніше - на курси «молдих батьків». Словом, ганяла аж до останнього дня. (На 8-му місяці ще з»їздила до мами і там рассєкала на веліку, люди од мене шарахались). Потім раптово відчула втому - несильну, так собі, щоб полежати. А навечір виявилося, що вже...
Але по порядку. Коли була у мами, заглянула до перекидного календаря і побачила, що 5 серпня - це свято Почаївської Божої Матері. Так, я одразу зрозуміла, що вже напевне моя доня народиться цього дня... Термін ставили десь на 1-е, але що там 4 дні...
Ім»я вибирали зарані, було 3 варіанти: Марійка, Оля і Світланка. Але, по-перше, правий був Вернадський з його теорією ноосфери (ох же ж і Марієчок з»явилося навіть у нас на масиві у 2-й пол 2007-го року!), по-друге, таки 5-го народилася, по-третє - ввечері 4-го дивилися «Формулу любви», а по-четверте, вирішили з чоловіком подивитися і назвати донечку, виходячи з того, яке ім»я їй підходить.
У суботу 4-го серпня я сходила до церкви, двічі - зранку на службу, а ввечері - на сповідь (от як відчувала!). На сповіді була я одна, всі інші збиралися на завтра, щоб перед причастям це зробити, а мені здалося, що треба зараз... ;-)
Церква у нас маленька, чи не під будинком, прийшла, відпочивала (а! Коханий тоді саме відпусточку взяв. Математик - точно розрахував! Половину відпустки чекав-відпочивав, а половину вже «догулював» після пологів), тоді виявилося, що взавтра можна поїхати в гості і чоловік так м»яко сказав: «Давай вранці вирішимо остаточно» (Нє, він шось знав, знав!), потім жеж сіли дивитися кіно і я дошивала останнє мереживко до дитячих льольок...
І десь годині об 11-й вечора було... тоді ще й не знала, що це перша схватка. Але все тривало досить-таки повільно, всю ніч, а під ранок ми навіть змогли трохи дрімнути. Коли розвіднілося, стало ясно, що причастя і гості відміняються, але скоро нас стане більше. Читала молитви, але нічого з них не розуміла... Їсти мені не хотілося, а хотілось лише водички, товктися на фітболі і час від часу висіти на чоловікові. Тому у перервах між він голився і щось під»їдав.
Десь після 12-ї дня (вже 5-го серпня) ми викликали швидку (я намагалась не викликати її якнайдовше, ому вони приїхати дууууже швидко! ;-)) і поїхали у 7-й пологовий.
А! Виходячи з дому, зустріли дядю Сашу, батька cinematoria і зрозуміли, що раз таке, то все буде добре.
У лікарні, звісно, товклись дуже довго, аж усе уповільнилось. Лікарка прибула десь о 3-й, дуже незадоволена (ще б пак! Неділя!), але перспектива 800 баксів її явно втішала. Породільниць було мало, у лікарні тихо, і це не могло не радувати (надвечір народу дуже побільшало!)
Словом, далі спогади ідуть як яскраві спалахи... На мене надягають якусь запрану сіру, але чисту хламиду на вишивкою зліва на грудях «Роддом №7»... до палати заходить вродлива молода лікарка і зустрічає мені словами: «Ой, какая красивая мамочка!»... моя лікарка, що прийматиме у мене пологи, примушує розпустити коси, поїть мене водою, а сама, навпаки, свою зачіску перекручує тугіше, знайомить мене з акушуркою і ми разом тренуємося тужитися і дихати... я весь час дивлюся на годинник, що висить над дверима палати, запитую, чи вже скоро... рівно о 17-й мене переводять на крісло... щось уповільнється, потім епізіотомія і... така маленька, така червона! ще й ляскають по попі! Тато чув цей крик. Його важко було не почути...
Ще один з яскравих спогадів: трохи пізніше на якийсь час ми з Марієчкою лишилися самі, я була ще на кріслі. І в цей час з коридору (а там весь час співало якесь радіо) я почула оце: «Все пройдет, и печаль, и радость...». І не змогла стримати сліз...
Мої подяки усім (навіть не коханому Сергію, без якого це все було б неможливим, і навіть не мамам-бабусям - це само собою і актуальне й зараз!): я маю на увазі лікарів і всіх, хто вчив і вчить мене бути хорошою мамою:
* Наташа Рєц, сімейний психолог; Вікторія Рибачук - йога-тічер; Таня Філь - мама трьох дітей, директор центру «Азбука для родителей»; Інна Бабаніна, інструктор з «пологової підготовки» ; Ганна Володимирівна Кухаренко і акушерка Катя - вони були першими, кого в своєму житті побачила Маруся; Іра Репенко, інструктор з ГВ, динамічної гімнастики і плавання; Олександр Дмитрович Ковбаса, лікар, психолог; Катя Спекторенко, чудовий педіатр і сподвижник ГВ, нічна медсестра Оксана, яка чергувала у першу ніч Марійчиного народження і якої я бігла вночі з малою на руках, бо та... зригнула... і ще багато-багато гарних і чуйних людей...
Но вірньомся к нашимбаранам.
Дитині 3 роки.
Здається, в характері щось таки вже вимальовується: філологічна чуйка, акуратність, відповідальність, язикатість (ох жеж і любить, щоб її слово було останнє!), уважність.
1 рочок
2 роки
Нещодавно. Рідкісне фото: не позує і не кривляється.
* Мамо, я принцеса. А Ганнуся - маленька принцеса. А ти, мамо, королева. А тато - король. - А бабусі? - Подумала. - А бабусі - цариці.
* Мамо, я буду тобі допомагати. Бо хто ж тобі поможе, як не я?
* Марія, це ти стоптала все печиво? - Ні, мамо, я його не топтала. Я його просто все з"їла.
Цікаво, що 5 серпня дні народження у bilozerska , olena_shabunina і major_hartmann . Це Марія така виросте?...