2014.06.01 Гонка «Horizon Masters Cup» серед широких верств населення
Вже пройшло достатньо часу після того як відбувся міський турнір з велоспорту Horizon Masters Cup, і мої думки перетворилися на спогади у цьому звіті. Сучасний бізнес-центр вже 4 рік поспіль виступає спонсором міжнародних змагань, продовжуючи традиційну велогонку миру, історія якої нараховує більше 60 років. 2014 рік став подарунком для любителів велоспорту України, так як перший раз за всю історію незалежної країни у столиці провели групову гонку на шосе не тільки для професіоналів.
З кожним роком шосейний велоспорт стає все доступніший українцям, а кількість вболівальників зростає. Особисто довелося прийняти участь у трьох подіях з початку року: гонках з роздільним стартом на 10, 30 і 40 кілометрів. В Києві їх організовує лише один справжній ентузіаст Вадим Носков, а до Дніпропетровська, на традиційну гонку до 9 травня, мене запросив Андрій Чуйко. Враження дуже приємні від кожних перегонів, але вони не можуть зрівнятись з відчуттями їзди у групі.
Про аматорські перегони я дізнався від друзів, а згодом і Bikeportal (тут можна отримати основну інформацію про гонку) відкрив реєстрацію. Пропускати таку подію - гріх, тим паче ще в запасі 2 тижні на підготовку. За цей час вдалося два рази потренуватись на самій трасі. Довелось вставати о 5 ранку щоб встигнути до початку активного руху авто. Після 7 години на Червонозоряному проспекті вже стоїть туман від вихлопних газів а маршрутки виштовхують тебе на поганий асфальт. Не пробував робити тренування пізно ввечері в аналогічних умовах що і вранці, тому не можу порівняти відчуття організму після великих навантажень у незвичний час. Від знайомого чув думку, що до 8 години краще взагалі їхати у відновлювальній зоні пульсу.
Отже тренування пройшли вдало, з`явилась впевненість в успіху. Вніс поправки у посадку на шосейнику (сподіваюсь більше не буду цього робити перед гонкою) та спробував домовитись про медогляд. Виявилось що не дешева це штука, а знайомий не відповідав на дзвінки тому вирішив їхати на старт зранку а там вже на місці вирішувати всі питання. В день перегонів перед стартом організатори запросили лікаря який проводив безкоштовний бліц мед. огляд і в нього можна було отримати довідку про допуск до змагань. Як же я і багато інших спортсменів були цьому раді. З подібним рішенням я зіштовхувався лише на декількох гонках кросс-кантрі, але там все обмежувалось страхуванням життя прямо на старті. Сподіваюсь ці елементи організації зроблять обов'язковими у майбутньому. Проходжу реєстрацію і отримую від Бориса декілька булавок для кріплення стартового номера. Організатори не розраховували на таку кількість учасників. А на старт приїхало 90 спортсменів з 15 міст, враховуючи посла США який теж підтримав цю визначну подію. Це ще раз говорить про те що в Україні дуже тісне коло ветеранів шосейного велоспорту які досі спілкуються і готові брати участь в змаганнях. А в таких людей нам є чого повчитись.
Лунає заклик готуватись до старту. Допомагаю почепити номер товаришу та встигаю ще зайняти місце в першому ряду. Йде брифінг і я бачу що пульс в мене вже піднявся до 130 ударів на хвилину. Це для мене сигнал про недостатній об`єм аеробної підготовки, перший момент над яким варто попрацювати на майбутнє.
Організатори чекають на останніх учасників які завершують реєстрацію і біля будівлі "Горизонт Парку" лунає стартовий постріл. Вся група кричить "Слава Україні! Героям слава!" і з піднятим духом починає прискорюватись по вулиці Грінченка у напрямку першого підйому на Червонозоряний. Я очікував більшого навантаження на початку і був приємно здивований що зі старту група їхала спокійно і ніхто особливо не заважав один-одному. На Кіровоградській вулиці присутній невеличкий рельєф і я встаю з сідла на ноги час від часу. Зараз розумію що це було помилкою, і потрібно було перед підйомом дати ногам прогрітись. Адже ніякої розминки провести не вдалось. На підйом заходжу приблизно тридцятим і після першої третини починаю програвати позиції. В когось поряд трапляється прокол, це вкотре нагадує що до бордюру наближатись небезпечно. Другий момент - недостатньо тренована сила, що не дає довго працювати в анаеробній зоні. Я зробив лише декілька інтервальних тренувань в цьому році і програв багато важливих секунд.
Після полиці вгорі, я розумію, що чекати мене ніхто не буде а випасти з групи на першому колі це буде найбільшою невдачею. Ціль я поставив для себе - фінішувати в складі основної групи без пригод.
Вдається знайти по силам собі партнера на яскравому велосипеді Cipollini і працюючи змінами ми вдвох дожинаємо групу на початку другого кола. Відчуваю прискорення від допомоги, це мене Олексій Третяк пхає в спину підбадьорюючи. Знову відпочиваю на рівнині і вже в кращому самопочутті заходжу на підйом поряд з друзями, але тепер мабуть лише на 40 позиції. Проїхавши сто метрів вгору раптом вся група спиняється перед машинами супроводу які майже повністю заблокували проїзд. Притискаюсь до відбійника та вистьобую одну ногу з педалі щоб хоч якось скинути велику передачу. Очікував всидіти цього разу в середині групи та мої плани розбились вщент. Бачу як по одному хлопці протискаються між огорожею і машиною з музикою. Через 5 секунд всі починають їхати і я, не розуміючи що ж трапилось, намагаюсь знову набирати швидкість. Через 100 метрів знов рівняюсь з гінцем на салатовому Cipollini і ми разом з декількома іншими хлопцями збираємось у відвал намагаючись отямитись від раптової паузи. Дивлюсь на швидкість - 36\37 км\год і розумію що групу нам вже не дістати, там працюють на 40-42 в цьому місці. Починаємо їхати короткими змінами по 100 метрів і після спуску з Протасового Яру добираємо групу з трьох\чотирьох гінців. Я намагаюсь додавати на зміні 1-2 км\год але позаду кричать не рипатись і їхати рівно. На Кіровоградській знову відновлююсь і з короткими змінами ми чітко тримаємо нормальний темп струною у чоловік 6-7. Заїхав на третій підйом я відчуваю силу в ногах і починаю додавати від`їжджаючи від групи. Це бачить Артем Стрижак який починає що є сил вболівати за мене поряд на тротуарі і я стаю на ноги і згоряю мабуть за метрів 50 :)
Ще одна помилка, але настрій піднято і я вже не зважаю, що мене після підйому відразу дістає група. Сідаю у потяг і показуючи люки і нерівності жестами їду по вул. Головка, а поряд проносяться комісари на мотоциклах, як в справжніх професійних гонках. Відчуття незабутні. Поворот на Протасів я проходжу по внутрішньому радіусу а група йде далеко по зовнішньому, доводиться вставати на ноги і знову наздоганяти. Ще одна помилка - не треба випадати зі своєї групи ні в якому разі так як це веде до збільшення витрат енергії. Якщо добре вмієш маневрувати - маневруй в складі групи. А я просто отримував задоволення від проходження поворотів на великій швидкості, ще підкручуючи, але стежачи за поверхнею асфальту. Бо на ній був присутній пісок.
На спуску їхали повільніше ніж на тренуванні, навіть не зважаючи на їзду на колесі. Це дало можливість відпочити і почати крутити педалі перед поворотом на останнє коло. Я знову заклав велосипед і поїхав по внутрішньому радіусу відірвавшись від групи. В подарунок за це отримав фото на згадку від Олега Самойленко і ще трохи підняв настрій.
Після такого маневрування я швидко спланував останнє коло: відновитись на рівнині, їхати спокійно підйом з усіма і реагувати на поведінку кожного хто буде намагатись від`їхати, на спуску вийти вперед і в фінішний поворот заходити першим по внутрішньому радіусу не даючи тим самим сісти собі на колесо, підтримувати високу швидкість на фінішній прямій і вигравати у своєї групи.
А ось як насправді все склалося далі. На рівнині ми підібрали Олексія Катасонова та доїхали разом змінами до підйому. Там Олексій від нас відірвався і зберіг відрив до кінця. Підйом ми виїхали спокійно і на спуск заходили разом. Я почав маневрувати і виходити вперед на спуску скільки було сил, вдалося їхати другим поряд з гонщиком Харків-мастерс. Темп до повороту зростав, я поставив максимальну передачу і крутив її на каденсі 90-100. Починаю заходити в поворот, як і передбачав суперник їде по зовнішньому радіусу аж раптом він змінює траекторію, різко ріже поворот і я вже їду прямо йому в бік. Тисну що є сил на обидва гальма, справляюсь з заносом і вставши з сідла починаю рвати на фініш. Але швидкість впала до 35 км\год і я не можу розкрутити високу передачу. Заднє колесо починає підстрибувати, відхиляюсь назад щоб його втримати і перемикаю передачі. Цеп від перенавантаження проскакує на задніх зірках і я вдаряю коліном кермо. Мене різко кидає в бік, лякаю на кермо але втримуюсь на велосипеді. Дякую вдачі за те що не впав і спокійно вже доїжджаю останні 100 метрів, пропускаючи всю групу, яку планував обігнати.
Після фінішу декілька хвилин їду спокійно щоб нормалізувати пульс та вітаю друзів. В декого посмішка на обличчі а в когось і гримаса від пережитих на межі своїх можливостей кілометрів. Змагання пройшли без масових завалів яких всі боялись, але одному гонщику на жаль не пощастило наїхати на люк, та серйозно травмуватись.
А далі були млинці з ягодами, приємна бесіда з Сергієм Молодідом та Татьяною Калачовою, перегляд професійної гонки та вболівання за Бориса Бакуринського який поїхав ще й професійний старт.
Та не просто поїхав а зміг усидіти у групі третину гонки. Згадали зі Згурою старі часи, та з часом я починаю відчувати що нога вже не згинається в коліні. Виявляється удар об кермо був достатньо сильним і нога починає набрякати, ходити стає важко. Вирішую їхати додому і по тротуару спокійно кочусь в бік Південного мосту. Глядачів зібралось зовсім мало, але дивлячись фото з попередніх років, розумієш що вже значно більше. Сподіваюсь в майбутньому нам вдасться показати киянам, що велоспорт - цікавий, видовищний та престижний вид спорту. А організатори не втратять ентузіазму і будуть надалі підтримувати любительський рух.
Лог STRAVA:
http://www.strava.com/activities/148046237
