Непогано влаштувалися монахи-францисканці
В суботу ми були в монастирі, в гостях у знайомих монахів.
Монастир в маленькому містечку на підніжжі гори, за 10 кілометрів - обласний центр.
Споруда монастиря - древня, я б дав їй трішки менше ста років, але зовні не занедбана, а гарно пофарбована/заштукатурена і обкладена камінням.
Всередині класний ремонт. Нас приймали в залі, який візуально був розділений навпіл, в одній половині столовий стіл зі стільцями і парою шаф (видимо, з приборами-тарілками), а інша половина - вітальня з каміном і телевізором.
Мало того, що у них класні шафи, стіл і стільці, з гарного дерева, так ще й в іншій половині зручні шкіряні крісла півколом, камін і телевізор з діагоналлю далеко за 40 дюймів. Камін з системою, завдяки якій дрова краще горять і можна регулювати інтенсивність горіння. І що мене добило з кінцями, так це те, що телевізор приєднаний у ethernet-розетку і поруч ще одна розетка вільна. Типу, гостьова. Хай їм грець. :)
Монахи теж такі цікаві, я ж собі уявляв щось таке в рясі і з бородою, а тут до нас виходить дядя, джинси, біла кльова кофта і кросівки Nike AirMax з рожевими вставками. І гарний, очі такі чорні-чорні і живі.
А ще один приперся до нас серед зими в сандалях. І навулицю теж в сандалях пішов. Мені про нього сказали, що він танцюрист і тому в сандалях. Як це пов'язано - я ващє не уявляю. :)
А, поїхали ми з ними обідати в ресторан поруч. Я ж такий, типу мене щойно з лікарні виписали, я їсти буду трошки і небагато!
Ага, звичайно. Принесли закуску - поколупався виделкою, тут з'їв, тут відкусив, залишив на тарілці. Подали першу страву. Знову з'їв трошки, частину залишив у тарілці. Тут бачу, несуть знову макарони, інші, з кабанячим м'ясом. Ну я давай пробувати і незчувся, як з'їв всі.
А потім принесли різноманітне м'ясо і соус з червоного вина з медом. "Остапа понесло", як писали Ілья Ільф і Євген Петров.
Сподіваюся, коли я поїду знову в лікарню, лікарі не питатимуть у мене, чи я дотримувався дієти. Бо я не витримаю і буду ржать.)
Монастир в маленькому містечку на підніжжі гори, за 10 кілометрів - обласний центр.
Споруда монастиря - древня, я б дав їй трішки менше ста років, але зовні не занедбана, а гарно пофарбована/заштукатурена і обкладена камінням.
Всередині класний ремонт. Нас приймали в залі, який візуально був розділений навпіл, в одній половині столовий стіл зі стільцями і парою шаф (видимо, з приборами-тарілками), а інша половина - вітальня з каміном і телевізором.
Мало того, що у них класні шафи, стіл і стільці, з гарного дерева, так ще й в іншій половині зручні шкіряні крісла півколом, камін і телевізор з діагоналлю далеко за 40 дюймів. Камін з системою, завдяки якій дрова краще горять і можна регулювати інтенсивність горіння. І що мене добило з кінцями, так це те, що телевізор приєднаний у ethernet-розетку і поруч ще одна розетка вільна. Типу, гостьова. Хай їм грець. :)
Монахи теж такі цікаві, я ж собі уявляв щось таке в рясі і з бородою, а тут до нас виходить дядя, джинси, біла кльова кофта і кросівки Nike AirMax з рожевими вставками. І гарний, очі такі чорні-чорні і живі.
А ще один приперся до нас серед зими в сандалях. І навулицю теж в сандалях пішов. Мені про нього сказали, що він танцюрист і тому в сандалях. Як це пов'язано - я ващє не уявляю. :)
А, поїхали ми з ними обідати в ресторан поруч. Я ж такий, типу мене щойно з лікарні виписали, я їсти буду трошки і небагато!
Ага, звичайно. Принесли закуску - поколупався виделкою, тут з'їв, тут відкусив, залишив на тарілці. Подали першу страву. Знову з'їв трошки, частину залишив у тарілці. Тут бачу, несуть знову макарони, інші, з кабанячим м'ясом. Ну я давай пробувати і незчувся, як з'їв всі.
А потім принесли різноманітне м'ясо і соус з червоного вина з медом. "Остапа понесло", як писали Ілья Ільф і Євген Петров.
Сподіваюся, коли я поїду знову в лікарню, лікарі не питатимуть у мене, чи я дотримувався дієти. Бо я не витримаю і буду ржать.)