Саме вісім років тому (1926)
[2] Саме вісім років тому
Дмитро Тась
Учора минуло саме вісім років з того незабутнього для Чернігова дня, туманного й сніжного, коли через темну ніч гетьмансько-німецької реакції промайнули яскраві блискавиці молодого, червоного повстання.
Хто з нас, сучасники та свідки цих геройських вчинків бойців за волю трудящих забуде ці блискавиці; хто зітре з пам’яті цей червоний сполох, що йому судилося остільки ж несподівано згаснути, як і вибухнути крізь сльоту безправної осени; хто з нас не пам’ятає й того світлого, того видатного імени, що було самим утіленням, самою душею повстання 13 грудня - імени Андрія Заливчого.
Андрій Заливчий. Той, хто бачив його хоч раз, той, хто мав до його якусь справу, той, хто чув про вкритий тернами, политий кров’ю шлях його, сповненого революційною бороттьбою, життям - не забуде його ніколи.
Злидні в незаможній селянській родині, революційна діяльність у запіллі, царська в’язниця, заслання до Тургайського краю, еволюція партії боротьбістів, змагання з гетьманщиною - ось революційний шлях невтомного бойця Андрія Заливчого, що впав геройською смертю на вулицях сонного заспаного Чернігова саме 8 років тому.
Крім беспосереднє революційної діяльності, Заливчий відокремлювався з посеред своїх товаришів, як видатний огранізатор, талановитий журналіст та промовець.
Крім усього цього, небіжчик мав іще й не аби-які здатності белетриста, про що достоту свідчать видані по його смерти новелі за назвою „З літ дитинства“.
Рік тому передсасно зійшов у могилу другий видатний комунар України В. Блакитний (Вас. Єллан) - останній з першої школи революційних українських письменників, що всі загинули в вирі запальної боротьбі - Михайличенко, Чумак, Єллан, Заливчий…
Не випадково кращий вірш Вас. Єллана з циклу його бойової лірики присвячено Андрієві Заливчому, повстанню в Чернігові 13 грудня 18 року:
Де оспіваний задуманим поетом
Сивий морок звис над сонним містом,
Кинуто революційним комітетом
Наче іскру в порох терориста…
Так починає революціонер-поет опис того повстання, що його творцем був Заливчий.
Легко так далася перша перемога.
Ворога змішав безумно смілий напад…
Панцерник здобуто…
Ах, не йде підмога!
продовжує він цю незабутню сторінку з історії боротьби трудящої України, сторінку, свідками якої були ми - сини нашого на той час „сонного міста“.
А над вечор все укрив туман…
Сніг спадав, так м’ягко, м’ягко танув -
На заціплений в руках наган,
На криваво-чорну рану…
Такий кінець був цього постання, така смерть була Андрія Заливчого, що сталася саме вісім років тому…
За життя розплата тільки кров’ю,
Тільки смертю переможем смерть!
закінчив свою поезію „Повстання“ бойовий товариш Заливчого Вас. Єллан, що йому довелося бачити й розплату й перемогу.
Пам’ять же тих, кому не пощастило бути свідками наслідків своєї відданішої боротьби, ніколи не зітреться в серцях трудящих, що за діло їхнє йшли вони на страту.
Щоб увічнити пам’ять Андрія Заливчого, за почином редакції газети „Червоний Стяг“ та „Робітничий Шлях“, ухвалено на його могилі, що доси про її місце чи знало п’ятеро осіб, поставити пам’ятника. Окрім того, редакція порушила клопотання перед міськрадою про те, щоб назвати його іменем Театральний сквер, недалекого якого загинув небіжчик.
Так буде увічнено пам’ять незабутнього дня, що світлою блискавицою промайнув на вулицях „сонного міста“ саме 8 років тому.
-----
Дмитро Тась. Саме вісім років тому // Робітничий шлях. - 1926. - Ч. 178. - 14 грудня. - С. 2.
Дмитро Тась
Учора минуло саме вісім років з того незабутнього для Чернігова дня, туманного й сніжного, коли через темну ніч гетьмансько-німецької реакції промайнули яскраві блискавиці молодого, червоного повстання.
Хто з нас, сучасники та свідки цих геройських вчинків бойців за волю трудящих забуде ці блискавиці; хто зітре з пам’яті цей червоний сполох, що йому судилося остільки ж несподівано згаснути, як і вибухнути крізь сльоту безправної осени; хто з нас не пам’ятає й того світлого, того видатного імени, що було самим утіленням, самою душею повстання 13 грудня - імени Андрія Заливчого.
Андрій Заливчий. Той, хто бачив його хоч раз, той, хто мав до його якусь справу, той, хто чув про вкритий тернами, политий кров’ю шлях його, сповненого революційною бороттьбою, життям - не забуде його ніколи.
Злидні в незаможній селянській родині, революційна діяльність у запіллі, царська в’язниця, заслання до Тургайського краю, еволюція партії боротьбістів, змагання з гетьманщиною - ось революційний шлях невтомного бойця Андрія Заливчого, що впав геройською смертю на вулицях сонного заспаного Чернігова саме 8 років тому.
Крім беспосереднє революційної діяльності, Заливчий відокремлювався з посеред своїх товаришів, як видатний огранізатор, талановитий журналіст та промовець.
Крім усього цього, небіжчик мав іще й не аби-які здатності белетриста, про що достоту свідчать видані по його смерти новелі за назвою „З літ дитинства“.
Рік тому передсасно зійшов у могилу другий видатний комунар України В. Блакитний (Вас. Єллан) - останній з першої школи революційних українських письменників, що всі загинули в вирі запальної боротьбі - Михайличенко, Чумак, Єллан, Заливчий…
Не випадково кращий вірш Вас. Єллана з циклу його бойової лірики присвячено Андрієві Заливчому, повстанню в Чернігові 13 грудня 18 року:
Де оспіваний задуманим поетом
Сивий морок звис над сонним містом,
Кинуто революційним комітетом
Наче іскру в порох терориста…
Так починає революціонер-поет опис того повстання, що його творцем був Заливчий.
Легко так далася перша перемога.
Ворога змішав безумно смілий напад…
Панцерник здобуто…
Ах, не йде підмога!
продовжує він цю незабутню сторінку з історії боротьби трудящої України, сторінку, свідками якої були ми - сини нашого на той час „сонного міста“.
А над вечор все укрив туман…
Сніг спадав, так м’ягко, м’ягко танув -
На заціплений в руках наган,
На криваво-чорну рану…
Такий кінець був цього постання, така смерть була Андрія Заливчого, що сталася саме вісім років тому…
За життя розплата тільки кров’ю,
Тільки смертю переможем смерть!
закінчив свою поезію „Повстання“ бойовий товариш Заливчого Вас. Єллан, що йому довелося бачити й розплату й перемогу.
Пам’ять же тих, кому не пощастило бути свідками наслідків своєї відданішої боротьби, ніколи не зітреться в серцях трудящих, що за діло їхнє йшли вони на страту.
Щоб увічнити пам’ять Андрія Заливчого, за почином редакції газети „Червоний Стяг“ та „Робітничий Шлях“, ухвалено на його могилі, що доси про її місце чи знало п’ятеро осіб, поставити пам’ятника. Окрім того, редакція порушила клопотання перед міськрадою про те, щоб назвати його іменем Театральний сквер, недалекого якого загинув небіжчик.
Так буде увічнено пам’ять незабутнього дня, що світлою блискавицою промайнув на вулицях „сонного міста“ саме 8 років тому.
-----
Дмитро Тась. Саме вісім років тому // Робітничий шлях. - 1926. - Ч. 178. - 14 грудня. - С. 2.