До ре Мі
Назвжди вирвав мене з грунту. Смішно, правда? Я колись його мала... Після - безкрає поле, шумний океан, неба далечінь, де може бути все, навіть вільне падіння. Я зрозуміла, що світ - багатобагатобагатогранний, ні, не так. Міномінливий. Знову промах. Мені просто його не зрозуміти, цей світ. А зрештою й навіщо?
«Усе міняється, оновлюється, рветься, у ранах кров'ю сходить, з туги в груди б'є, замулюється мулом, порохом береться, землі сирій всього себе передає».
В цьому і є вихід. Просто не вірити у односторонність руху в безкінечно вар`ятно варіативній дійсності. Дійсності? Дійсно.