Звіт. «ПерЕдуни». Сталкер 14. Коростень
Коростень
Маршрутка. На мобілі карточка Beeline, є зв’язок, є GPRS. Ліземо в інет, шукаємо хоч щось про князя Мала, і т.д і т.п. Натрапляємо на ресурс з історією про князя Ігора, про княгиню Ольгу і про князя Мала. (канітєль з мздою і жадібністю князя Ігора, та його незвичайну смерть - катування). До речі, саме ця історія нам дуже знадобилась, при зустрічі з регентом Сурицею «Водяниця». Ми отримали він неї оцінку «відмінно» за найточнішу історію :).
Повернемось до маршрутки. Після прочитаної історії - довгоочікуваний сон. Ну звісно не в зручному ліжечку, а в кріслі мікроавтобуса. Водій мабуть колись в минулому був мєга драйвером. Летіли на всіх парах, у мене голова не встигала відкидатись у бік повороту, добре, що хоч не відпала. По асфальту неслись неначе на літаку. 2,5 години і ми в Коростені.
Ранковий туалет, ну вибачте, без нього нікуди :). А ось тут вже почалось свідоме розслідування - ШО ТУТ У ВАС З князем Малом пов’язаного Є?? Тьотя, яка продавала карти і якусь атрибутику чесно призналась нам (мабуть вже не першим) ШО Є ТО У НАС пам’ятник князю ОТОТАМ тут не далеко маршрутка намбєр ту.
Чудово, ноги в руки і в маршрутку. По дорозі, з маршрутки, побачили представників іншої команди (Стіпа там була, назву команди не пам’ятаю). Вони вже йшли з картою - я здивувався, походу вони сідали в маршрутку яка йшла після нашої. Ну нічого у нас є ціль і ми на правильному шляху.
Чудовий, красатундєль князь МАЛ. Таких пам’ятників я ще не бааааачив. Око зраділо, приємно бачити таку красу. Золотий князь. Та й місточок гарнючий, «Ольжині купальні» теж нічогесенькі. Так ось, поки ми з Jozic’ом насолоджувались монументальним князем, Галя знайшла статиста і отримала від неї черговий артефакт, пакет, який містив в собі карту кілометровку Житомирської області (по-моєму номер 38, виправте, якщо помиляюсь). Також там була листівка про «Жеревці або Нові Білокоровичі» Очі в карту шукати куди ж ближче - розуміємо, що вони між собою знаходяться поруч. Вирішили їхати на попутках, бо не дарма в підказці було сказано, що на даному етапі можна користуватись попутним транспортом. Вийшли на дорогу, яка вела за місто, і відповідно за напрямком до Нових Білокоровичів або на Жеревці - тоді ми ще не вирішили, куди буде машина - туди і поїдемо. По дорозі спіймали доброго дідульку на веліку, який нам конкретно розложив по полках, ТУДА НІ ХАДІ, СЮДА ХАДІ. Сказав, що ця траса перекрита на ремонт і нам вірний шлях на вокзал. Тфу ти - ми йшли в іншому напрямку. ОК, не питання - знайома нам маршрутка номер два, яка йде вже до вокзалу.
Не знаю, чи ми єдина команда, яка вирішила, що ж\д вокзал в Коростені автоматично є і автовокзалом, але ми приїхали знову саме туди. З’ясувавши, що це різні місця -попрямували саме до АВТО возкалу. На щастя було недалеко - 10 хвилин пішки нозі наші нозі, вони ще й не підозрювали, що на них чекає...
Автовокзал: срєднєстатисчичєскй совковий вокзал, всередині якого не можна знаходитись більше ніж 2 хвилини.
Квитки придбано аж на 12:30 до Нових Білокоровичів, бо до Жеревців автобус був не скоро. Чекати 50 хвилин, (поточний час був щось 11:40). Пиріжки з псевдо-картоплею на вокзалі, пляшка пива для капітана - всім іншим сік , горішки і ІЗЮМ з запасів. Поряд не видно жодної з команд. Думка «Точно останні - тупанули з попутками». Поряд знаходиться столовка, в який за пару гривень таки можна було щось поїсти. Це частково допомогло нам провтикати і чергу до автобуса, в який заходимо майже останні. В автобусі вже сидять Опосуми та Нахаби і здається ще одна команда.. Думка «ну не такі вже й останні :)» Вільних місць немає, як результат їдемо стоячи. Але не страшно, як потім я придумав відмазку - зате у нас є фора - ми перші вийдемо з автобусу ))) морально стало легше. Але з кожною хвилиною ніжки давали зрозуміти, що вони хочуть відпочити, по-цьому попу пристроював спочатку на підлокотнікі рядомсідєвших, потім на каремат, зкручений в трубочку, який мазафака не витримував навантаження, і постійни згинався ). Нарешті мене пропустили на зад автобуса - а там сходинка. ТААААК. Я тут сяду. (звісно дівчата вже були пристроєні до цього часу, хто на бортіку попой, хто на підлозі.) УРРРА Нові Білокоровичі.
При виході з автобусу (нас було в автобусі приблизно 4 команди) всі чітко побачили дерево з білою фарбою. Водій зупинився якнайкраще. Вже команди не приховуючи знайдену підказку фоткали артефакт. Нова ціль - село Топільня (яку всі чомусь називали Тупільня :)) Ми вирішували куди іти, бо стояли на перехресті. Як розповіла сердобольна бабуська (вони до речі там всі такі) «На право підеш - Жеревці знайдеш». Кілометрві 7-9 пиляти. А потім автобусом на Топільню «На ліво підеш - по воєнній дорозі через ліс одразу Тупільню знайдеш. Опосуми та частина Нахаб впевнено сунуться в сторону «цивілізації» - тобто Жеревців. Ми ж ідем одразу в Топільню. Пішки 7 км. Прикольно було спостерігати, як Грабля і ще 2 чуваки з команди Нахаби обганяють нас на підводі. Йоптить, а шо робити. Топити, значить топити. Ми й втопили. ТА так, що аж гай шумів.
Поділились командою на двоє - лосі пішли вперед. Так легше, якщо неправильно повернемо - нам буде легше і швидше повернутись на правильний шлях.
Топаємо-топаємо бачимо стрілки і знак СТАЛКЕРа чудово, ми на правильному шляху.
Тут вже залишається зовсім трошки і бачимо - повертаються підводи, що везли Нахаб.
Барига-«драйвєр» інакше назвати я його не можу, запропонував нас підкинути за 60 чєснозаработаних бабосов, бо «йти ще кілометрів 25, ну або 8» .Враховуючи що весь шлях мав займати не більше 8-ми - подумали «Барига!!!» і мислєнно плюнули йому в кібідку.
За нами йшло ще 3 наших чувака. Їх було жалко, але ми собі не дозволили на ньому пакатаца (звісно ми розглядали ідею, щоб він спочатку забрав задніх, а потім нас - цей варіант нам коштував би 100 грн) Ми не погодились.
Через 5 хвилин нас обігнав дядя на вєліку, який нам люб’язно зізнався, що до Топільні 1 км. От ваділа-мудачіна хотів 60 рубасов за 2 км. Злісті не вистачало. Але нам на диво, цей таргаш надавив на живе нашім чувакам, які йшли позаду - начесав їм, що ще довго йти, і взяв з них 60 грн за 5 км дороги. Ми відмовились, щоб він нас підбирав. Алкаш з собіподібним сином. Гидко, бо чувак був мерзотним. (Але мені було більше жаль нашіх дівчат, які вже ледве ходили). Висадив чудо-ваділа їх біля якогось магазину. Через 5 хвилин ми вже їх наздогнали. До того часу знов ж таки сердобольні тьотькі розповідали нашим «заднім» про те шо нам полюбе треба в Усов черех Жовтневе , бо ми палюбе шукаєм кам’яного человечка, і всі ці приколи вони бачили все багато разів. Подумавши головою вирішили йти по артефактах.
Поки йшли до трибуни, нам один малчік-абориген намагався продати за гроші літеру «С». Цитата: «А ви щось шукаєте?? Можу за 2 гривні Вам продати літеру «С»» :))))) Ні, дякую добрий фєй, нам вже бамажка з літерою «С» не потрібна. А собі занотували, ага, + «С». На трибуні ми побачили знак СТАЛКЕРа і стрілочку. Умєлиє аборігєни продалі нам за 5 грн (на піво) підказки і сказали: «Вам вже не треба до дубу ходити». Відійшовши на 10 метрів, набирається номер регента. Добре, що там зв’язок був. Ало, регент, ми в Топільні біля трибуни. Тут нам аборигени втюхують артефакти за бабло, думаю вони щось міксують. Просто щоб Ви були в курсі. І що нам далі робити, з цими артифактами. Відповідь: рухайтесь за напрямком на трибуні.
Ок, дякуємо. І паніслась
До дубу ми все ж таки підійшли. Міша героїчно на нього заліз - знайшовся значок СКАРБОFinders’ів, і 4 пакети, які були прикріплені до дерева. Розуміючи, що те, що в цих пакетах ми вже отримали пішли далі.
Прочитавши підказку почали шукати згорівше дерево біля залізної дороги.
Не знаю, чи то воно так завжди і скрізь, але впродовж всієї гри, якщо ми питали у місцевих, чи далеко нам ще йти - всі відповідали - та нєєєєє тут недалеченько. А хєрячить реально далечеенько. Може вони там живуть і їм там близенько. Не знаю, просто згадався такий факт.
Продовжимо. Згорівше дерево ми побачили після машини регента :)) хоча вона й була далі за дерево. Знайшли дощічку. Здається хтось вже писав, що це позитивний хід в оформлені артефакту, але знайти його легше :).
Ми вибрали шлях ліворуч. Регент сказав - уважно дивіться карту. Ну ми глянули і пішли прямо, а потім десь далі повертати ліворуч, бо саме там побачили міст.
Регент нас наздогнав і сказав, що ми не туди пішли. Вважайте, що ви стоїте на тому місці, де ви знайшли артефакт. Ваші дії??. Ну ми повернулись до машини і дерева і повернули ЛІВОРУЧ. Як потім зв’ясувалось треба було таки пройти трохи вперед і повертати за КОЛІЇЮ. 4 провтикані години. Повторюсь саме 4 години ми блукали над чорною водою - вже обійшли 3 з 4 доріг, які повертали ліворуч від головної. На кожній був місточок, чорна вода прилагалась! Жодного артефакту або знаку неправильного шляху. Телефонуємо регенту - відповідь: Шукайте дерев’яний місточок потім артефакт. ОГОООООО ну немає там дерев’яного місточка, хоч ти тут лусни. Забув додати, біля регента від нас від’єдналось 2 чувака (дівчата, які не могли вже йти). Нас залишилось четверо (3 хлопці і 1 дівчина). Надій дуже мало на те, що ми дойдемо до кінця. Ми заплутались - немає тут ніяких місточків.
Раптом повністю вщухає дощ і за хмарами виринає сонце - стає дуже світло - білі ночі. Це реально нас підбадьорює. В нас є остання з 4 доріг по який ми ще не блукали - на ній так само стоять якісь чуваки. Повертають за узкоколєйкой на дорогу - ну раз ідуть - спробуємо ще разочок і ми. По дорозі усвідомлюємо що саме це і є залізна дорога, але вона вже не працює і залишилися самі шпали. Само вона є на карті, а не та вузькоколійка яка нас весь час збивала. ПІПЕЦ. За правилами то називається - додаткові складнощі! :) Топаємо, топаємо - обганяємо чуваків. Йоптить - міст (ні фіга не деревяний) і ПІДКАЗКА. Довоочікувана. ОЗЕРЯНИ. Всі діти в школу.СТАЛКЕР.
Уррра, ми перемогли чорну воду.
До Озерян дотьопалі в темпі вальсу через ліс паралельно дорозі шоб не палитися. Школа. Фіртка. Почали шукати по стінах, але Галя була першою, хто знайшов підказку.
Просто підійшов місцевий і сказав, що хвилин 10 тому тут стояло чоловік 6 і розглядали стовб. :)))) Йо і вправду підказочка. Дякую Вам місцевий житель.
Зупинка, зміна шкарпеток, воля в кулак, вирушаємо далі на Рудню-Озерянську...
Болота Житомирщини
Coming Soon…
Маршрутка. На мобілі карточка Beeline, є зв’язок, є GPRS. Ліземо в інет, шукаємо хоч щось про князя Мала, і т.д і т.п. Натрапляємо на ресурс з історією про князя Ігора, про княгиню Ольгу і про князя Мала. (канітєль з мздою і жадібністю князя Ігора, та його незвичайну смерть - катування). До речі, саме ця історія нам дуже знадобилась, при зустрічі з регентом Сурицею «Водяниця». Ми отримали він неї оцінку «відмінно» за найточнішу історію :).
Повернемось до маршрутки. Після прочитаної історії - довгоочікуваний сон. Ну звісно не в зручному ліжечку, а в кріслі мікроавтобуса. Водій мабуть колись в минулому був мєга драйвером. Летіли на всіх парах, у мене голова не встигала відкидатись у бік повороту, добре, що хоч не відпала. По асфальту неслись неначе на літаку. 2,5 години і ми в Коростені.
Ранковий туалет, ну вибачте, без нього нікуди :). А ось тут вже почалось свідоме розслідування - ШО ТУТ У ВАС З князем Малом пов’язаного Є?? Тьотя, яка продавала карти і якусь атрибутику чесно призналась нам (мабуть вже не першим) ШО Є ТО У НАС пам’ятник князю ОТОТАМ тут не далеко маршрутка намбєр ту.
Чудово, ноги в руки і в маршрутку. По дорозі, з маршрутки, побачили представників іншої команди (Стіпа там була, назву команди не пам’ятаю). Вони вже йшли з картою - я здивувався, походу вони сідали в маршрутку яка йшла після нашої. Ну нічого у нас є ціль і ми на правильному шляху.
Чудовий, красатундєль князь МАЛ. Таких пам’ятників я ще не бааааачив. Око зраділо, приємно бачити таку красу. Золотий князь. Та й місточок гарнючий, «Ольжині купальні» теж нічогесенькі. Так ось, поки ми з Jozic’ом насолоджувались монументальним князем, Галя знайшла статиста і отримала від неї черговий артефакт, пакет, який містив в собі карту кілометровку Житомирської області (по-моєму номер 38, виправте, якщо помиляюсь). Також там була листівка про «Жеревці або Нові Білокоровичі» Очі в карту шукати куди ж ближче - розуміємо, що вони між собою знаходяться поруч. Вирішили їхати на попутках, бо не дарма в підказці було сказано, що на даному етапі можна користуватись попутним транспортом. Вийшли на дорогу, яка вела за місто, і відповідно за напрямком до Нових Білокоровичів або на Жеревці - тоді ми ще не вирішили, куди буде машина - туди і поїдемо. По дорозі спіймали доброго дідульку на веліку, який нам конкретно розложив по полках, ТУДА НІ ХАДІ, СЮДА ХАДІ. Сказав, що ця траса перекрита на ремонт і нам вірний шлях на вокзал. Тфу ти - ми йшли в іншому напрямку. ОК, не питання - знайома нам маршрутка номер два, яка йде вже до вокзалу.
Не знаю, чи ми єдина команда, яка вирішила, що ж\д вокзал в Коростені автоматично є і автовокзалом, але ми приїхали знову саме туди. З’ясувавши, що це різні місця -попрямували саме до АВТО возкалу. На щастя було недалеко - 10 хвилин пішки нозі наші нозі, вони ще й не підозрювали, що на них чекає...
Автовокзал: срєднєстатисчичєскй совковий вокзал, всередині якого не можна знаходитись більше ніж 2 хвилини.
Квитки придбано аж на 12:30 до Нових Білокоровичів, бо до Жеревців автобус був не скоро. Чекати 50 хвилин, (поточний час був щось 11:40). Пиріжки з псевдо-картоплею на вокзалі, пляшка пива для капітана - всім іншим сік , горішки і ІЗЮМ з запасів. Поряд не видно жодної з команд. Думка «Точно останні - тупанули з попутками». Поряд знаходиться столовка, в який за пару гривень таки можна було щось поїсти. Це частково допомогло нам провтикати і чергу до автобуса, в який заходимо майже останні. В автобусі вже сидять Опосуми та Нахаби і здається ще одна команда.. Думка «ну не такі вже й останні :)» Вільних місць немає, як результат їдемо стоячи. Але не страшно, як потім я придумав відмазку - зате у нас є фора - ми перші вийдемо з автобусу ))) морально стало легше. Але з кожною хвилиною ніжки давали зрозуміти, що вони хочуть відпочити, по-цьому попу пристроював спочатку на підлокотнікі рядомсідєвших, потім на каремат, зкручений в трубочку, який мазафака не витримував навантаження, і постійни згинався ). Нарешті мене пропустили на зад автобуса - а там сходинка. ТААААК. Я тут сяду. (звісно дівчата вже були пристроєні до цього часу, хто на бортіку попой, хто на підлозі.) УРРРА Нові Білокоровичі.
При виході з автобусу (нас було в автобусі приблизно 4 команди) всі чітко побачили дерево з білою фарбою. Водій зупинився якнайкраще. Вже команди не приховуючи знайдену підказку фоткали артефакт. Нова ціль - село Топільня (яку всі чомусь називали Тупільня :)) Ми вирішували куди іти, бо стояли на перехресті. Як розповіла сердобольна бабуська (вони до речі там всі такі) «На право підеш - Жеревці знайдеш». Кілометрві 7-9 пиляти. А потім автобусом на Топільню «На ліво підеш - по воєнній дорозі через ліс одразу Тупільню знайдеш. Опосуми та частина Нахаб впевнено сунуться в сторону «цивілізації» - тобто Жеревців. Ми ж ідем одразу в Топільню. Пішки 7 км. Прикольно було спостерігати, як Грабля і ще 2 чуваки з команди Нахаби обганяють нас на підводі. Йоптить, а шо робити. Топити, значить топити. Ми й втопили. ТА так, що аж гай шумів.
Поділились командою на двоє - лосі пішли вперед. Так легше, якщо неправильно повернемо - нам буде легше і швидше повернутись на правильний шлях.
Топаємо-топаємо бачимо стрілки і знак СТАЛКЕРа чудово, ми на правильному шляху.
Тут вже залишається зовсім трошки і бачимо - повертаються підводи, що везли Нахаб.
Барига-«драйвєр» інакше назвати я його не можу, запропонував нас підкинути за 60 чєснозаработаних бабосов, бо «йти ще кілометрів 25, ну або 8» .Враховуючи що весь шлях мав займати не більше 8-ми - подумали «Барига!!!» і мислєнно плюнули йому в кібідку.
За нами йшло ще 3 наших чувака. Їх було жалко, але ми собі не дозволили на ньому пакатаца (звісно ми розглядали ідею, щоб він спочатку забрав задніх, а потім нас - цей варіант нам коштував би 100 грн) Ми не погодились.
Через 5 хвилин нас обігнав дядя на вєліку, який нам люб’язно зізнався, що до Топільні 1 км. От ваділа-мудачіна хотів 60 рубасов за 2 км. Злісті не вистачало. Але нам на диво, цей таргаш надавив на живе нашім чувакам, які йшли позаду - начесав їм, що ще довго йти, і взяв з них 60 грн за 5 км дороги. Ми відмовились, щоб він нас підбирав. Алкаш з собіподібним сином. Гидко, бо чувак був мерзотним. (Але мені було більше жаль нашіх дівчат, які вже ледве ходили). Висадив чудо-ваділа їх біля якогось магазину. Через 5 хвилин ми вже їх наздогнали. До того часу знов ж таки сердобольні тьотькі розповідали нашим «заднім» про те шо нам полюбе треба в Усов черех Жовтневе , бо ми палюбе шукаєм кам’яного человечка, і всі ці приколи вони бачили все багато разів. Подумавши головою вирішили йти по артефактах.
Поки йшли до трибуни, нам один малчік-абориген намагався продати за гроші літеру «С». Цитата: «А ви щось шукаєте?? Можу за 2 гривні Вам продати літеру «С»» :))))) Ні, дякую добрий фєй, нам вже бамажка з літерою «С» не потрібна. А собі занотували, ага, + «С». На трибуні ми побачили знак СТАЛКЕРа і стрілочку. Умєлиє аборігєни продалі нам за 5 грн (на піво) підказки і сказали: «Вам вже не треба до дубу ходити». Відійшовши на 10 метрів, набирається номер регента. Добре, що там зв’язок був. Ало, регент, ми в Топільні біля трибуни. Тут нам аборигени втюхують артефакти за бабло, думаю вони щось міксують. Просто щоб Ви були в курсі. І що нам далі робити, з цими артифактами. Відповідь: рухайтесь за напрямком на трибуні.
Ок, дякуємо. І паніслась
До дубу ми все ж таки підійшли. Міша героїчно на нього заліз - знайшовся значок СКАРБОFinders’ів, і 4 пакети, які були прикріплені до дерева. Розуміючи, що те, що в цих пакетах ми вже отримали пішли далі.
Прочитавши підказку почали шукати згорівше дерево біля залізної дороги.
Не знаю, чи то воно так завжди і скрізь, але впродовж всієї гри, якщо ми питали у місцевих, чи далеко нам ще йти - всі відповідали - та нєєєєє тут недалеченько. А хєрячить реально далечеенько. Може вони там живуть і їм там близенько. Не знаю, просто згадався такий факт.
Продовжимо. Згорівше дерево ми побачили після машини регента :)) хоча вона й була далі за дерево. Знайшли дощічку. Здається хтось вже писав, що це позитивний хід в оформлені артефакту, але знайти його легше :).
Ми вибрали шлях ліворуч. Регент сказав - уважно дивіться карту. Ну ми глянули і пішли прямо, а потім десь далі повертати ліворуч, бо саме там побачили міст.
Регент нас наздогнав і сказав, що ми не туди пішли. Вважайте, що ви стоїте на тому місці, де ви знайшли артефакт. Ваші дії??. Ну ми повернулись до машини і дерева і повернули ЛІВОРУЧ. Як потім зв’ясувалось треба було таки пройти трохи вперед і повертати за КОЛІЇЮ. 4 провтикані години. Повторюсь саме 4 години ми блукали над чорною водою - вже обійшли 3 з 4 доріг, які повертали ліворуч від головної. На кожній був місточок, чорна вода прилагалась! Жодного артефакту або знаку неправильного шляху. Телефонуємо регенту - відповідь: Шукайте дерев’яний місточок потім артефакт. ОГОООООО ну немає там дерев’яного місточка, хоч ти тут лусни. Забув додати, біля регента від нас від’єдналось 2 чувака (дівчата, які не могли вже йти). Нас залишилось четверо (3 хлопці і 1 дівчина). Надій дуже мало на те, що ми дойдемо до кінця. Ми заплутались - немає тут ніяких місточків.
Раптом повністю вщухає дощ і за хмарами виринає сонце - стає дуже світло - білі ночі. Це реально нас підбадьорює. В нас є остання з 4 доріг по який ми ще не блукали - на ній так само стоять якісь чуваки. Повертають за узкоколєйкой на дорогу - ну раз ідуть - спробуємо ще разочок і ми. По дорозі усвідомлюємо що саме це і є залізна дорога, але вона вже не працює і залишилися самі шпали. Само вона є на карті, а не та вузькоколійка яка нас весь час збивала. ПІПЕЦ. За правилами то називається - додаткові складнощі! :) Топаємо, топаємо - обганяємо чуваків. Йоптить - міст (ні фіга не деревяний) і ПІДКАЗКА. Довоочікувана. ОЗЕРЯНИ. Всі діти в школу.СТАЛКЕР.
Уррра, ми перемогли чорну воду.
До Озерян дотьопалі в темпі вальсу через ліс паралельно дорозі шоб не палитися. Школа. Фіртка. Почали шукати по стінах, але Галя була першою, хто знайшов підказку.
Просто підійшов місцевий і сказав, що хвилин 10 тому тут стояло чоловік 6 і розглядали стовб. :)))) Йо і вправду підказочка. Дякую Вам місцевий житель.
Зупинка, зміна шкарпеток, воля в кулак, вирушаємо далі на Рудню-Озерянську...
Болота Житомирщини
Coming Soon…