Печери під Петросом
А ви колись чули про печери в горах, особливо якщо я скажу що ці гори Карпати.
Почув від знайомого про існування таких і одразу почалося планування і підготовка «експедиції» до Петроса.
Погода не передбачала ніц хорошого. Та за ці роки я навчився не вірити синоптикам так як правда в їхніх словах буває рідко. Перед від’їздом співпрацівник провів нам маленьку лекцію на тему «Мотузки, вузли і страхівка». У всьому решта ми мали б розібратися в залежності від ситуації.
Добирання. Ми із Любком вирішили добиратися через ніч, Франківським+ Раховоз. Андрій і Міша власним авто. Зустрітися мали б на половині підйому на г. Петрос.
Ранок. Лазещина. Всі туристи ломляться у напрямку Козьмещика, але нам не туди. Цього разу ми хотіли дослідити іншу дорогу на Петрос. Для цього прямо на залізничній станції пхаємося вгору. При виході із раховоза піти прямо, дорога в’ється під ногами та виводить нас на якийсь маленький хребтик з якого буде видно Петрос.
Хмари ще сплять у долині тому складається враження ніби ми вище неба. Далі потрібно просто триматися старої закинутої дороги що веде на південь і насолоджуватися тихими місцинами стародавнього лісу. Одразу видно що стежка не користується попитом у туристів і місцевих жителів, тут зовсім нема сміття. Навколо купа зелені. Не знаю як Любко але я просто був у якомусь стані ейфорії коли проходив отими місцями.
Так не поспішаючи, розмовляючи і час від часу піджераючи ягоди ми дійшли до колиб що зі східної сторони Петроса.
Перекус. Потрохи насуваються хмари. Тож ми вирішили довго не засиджуватися і рухатися шукати печеру. Власне родзинку нашої подорожі.
Підйом на Петрос як завжди цікавий і непередбачуваний тут то хмари то дощик… Якщо підніматися на нього із південно-східної сторони (підйом від перемички, найпопулярніший серед дурістів маршрут). Під час підйому з лівої сторони буде видно гребінь власне десь на його «хребті» і знаходиться печера (чесно кажучи за 50-80 м від такої втоптаної туристами стежки). Недалеко від печери є прекрасне місце для таборування. Для того щоб тут таборуватися потрібно взяти із собою води і пальника. Як тільки Любко надибав печеру надійшов Андрій і Міша. Тепер вся команда в зборі можна лізти.
Сама печера це природний тектонічний розлом дослідженою глибиною залягання близько 28м. У зв’язку із тим що у нас був лише 1 комплект споряги спускалися по черзі. Нагорі для страхування завжди була 1 людина.
Всередині печери місця відносно багато особливе враження складають хаотично нависаючі над нами камєні. Як і в кожній печері тут мокро і сиро, але температура стабільна і однозначно вища нуля. : ) Більше про печеру зможуть сказати лише фотки. При бажанні відвідати печеру рекомендую мати її карту + обов’язково мати спорягу для вертикального спуску і відповідно подальшого підйому.
Особливо тішило те що печера ше не дуже популяризована і ми там побували в числі перших.
А потім пішов дощ. Вечеря. Вечір у наметі, здоровий сон на висоті 1800м.
Дощ ішов цілу ніч тому зранку ми так і не дочекавшись сонця покотилися донизу.
Потім дорога додому, сушка себе і речей прямо у машині.
Радий що ця подорож вдалася. Ну і як завжди дякую всім хто зголосився до того варятства.
Окрема подяка К2 за спорягу і курс повчальних лекцій.
Мапа печери: ТУТ
Координати печери: ПН 48.17012 СХ 24.42398 Висота 1900м над рівнем моря.
Більше знимків є тут:
http://picasaweb.google.com.ua/VladNovik/Petros_pechera?feat=directlink і ось ТУТ
Ще один гарний звіт: переглянути