Гідроенергетика і спалені мости
Карочє вчери я прозрєу, шо моя улюблена мильничка-вєздєход ше не гикнула си,
як то я на нев грішиу раніше.
Того я вирішив поєднати приємне з корисним.
Так, як мав в Каневі деякі справи, то після їх "розрулу" видав нефігову прогулянку містом-могилою Тараса.
Чи пак... однією з його околиць і принад.
Хоч і лід ненадійний, проте я пішов на ГЕС.
Дорогою... :)
Однак же шлях до основної мети прогулянки пролягав тудов...
Кругом стоять знаки, що ходити заборонено, проте стежки протоптані. От ними й ходив.
Врешті піднявся на дорогу і попрямував до шлюзу.
Оцево така собі командна рубка... шолє?
Схоже дизайнер/архітектор черпав натхнення на острові Пасхи.
А це, власне, сам шлюз. Нажаль не те, що спуститись, а й роздивитись там все добре не мав можливості.
Одразу скажу, що я думав, ніби по дамбі взагалі ходити не можна. Лише проїхати її якнайшвидше (: на авто.
І постійно чекав, шо мене прожене якийсь ВОХР, чи мОнтєр.
Але ні. Таки можна. Правда лише спеціальною доріжкою для пішоходів.
А вона, як на зло, пролягає менш цікавим боком дамби.
Нє... Мені то здається, що там можна при бажанні нормально побродити.
Та й на косу з маяком хотілося б...
Але нині я мабуть мав мало бажання.
І точно мав мало часу.
Тому не можу припускати шо то лежить по обидва боки шлюзового каналу.
Може й двигуни...
Після шлюзу пішов на саму ГЕС.
Таки двічі я намагався пролізти "де не треба" і з будівлі вийшов чоловік у військовій (офіцерській) формі і жестами дав зрозуміти, шо "ніззя". То таке... В Черкасах он на мосту чуваки взагалі з АК-74 стоять.
Той же чулувік підказав мені де пішохідна доріжка через саму греблю.
Переходити ніц не стрьомно.
В деяких місцях щось таки гуде, двигтить. але все норм.
І гребля з виду ціла.
Знову ж таки доріжка з менш цікавого для експлоурінгу боку.
Але товсті гермоперегородки та надпотужну гідравліку побачити можна.
А от зафотографувати - ні (:
Я перейшоу греблю і вже націлив си на головний об'єкт прогулянки.
Цейво-во міст зруйнували у період ВВВ.
Почитати про це можна тутово: http://www.kaniv.net/news.php?p=13096&vc=0
Відбудовувати його не стали.
А недавно йому здається присвоїли статус якоїсь там пам'ятки.
Я спустився до Дніпра і пішой по дні. Так як рівень води традиційно на зиму опускають.
На голому, непокритому водою дні можна пошукати всілякі артехвакти.
власне я знайшов оцейво-во закам'янілий шматок кістки якогось шаблезубого тигра.
Невідомо нащо, але я замотав його в пакет і вкинув у торбу.
Ось він і зараз там лежить.
В музей я його не понесу, бо нафіг він там комусь треба той шмат кістки...
Власне... На днях, мабуть його викину.
Але якшо почне в хаті відбуватись шось містичне...
Чи ще всяке паранормальне, то я зроблю з нього оберіг.
Або й просто носитиму на шиї.
Хулє... Грамів зо 250...
Я ж прямував до самого моста. Щоби може не лізти на нього, але хоч би доторкнутись, шолє (:
А! Я трохи жалкував, шо лід фіговий,
бо можна було б той міст облазити "вдоль і папірьок".
Але рибакам вапшє пабарабану який лід. Аби був (:
Ще й, кажуть, добре ловиться.
Я ж на голому дні знайшоу отакого монстра:
(масштаби його можна оцінити зважаючи на розмір піщинок на знімку)
Я йшоу, йшоу, йшоу і йшоу... аби трафити під сам міст.
Але я пішов понад берегом, а варто було йти зверху попри якісь цехи і чиюсь дачу.
Зрештою я пробирався, пробирався крізі гілля,
по камінню і грубих шматках криги, поки не дійшоу до тієї ж таки дачі.
Там мене зустріла огорожа...
і німецька вівчарка.
Нє... може ще аби не темніло то я б пішоу далі.
А так мені треба було вертати си.
Я ще ж хотів автостопом поїхати по дамбі до Софіївки,
а звідти лівим берегом і через черкаську дамбу діставатись домів...
Проте на дамбі всьому заборонено зупинятись.
Отже треба було знов своїми двома чесати назад в Каніу.
Знову через ГЕС.
Тобто йти ще раз верхом у розвідку просто не було сенсу.
А щодо няшки мостика...
То я ще приїду сюди коли буде нормальний лід (якшо він там буває).
Або влітку.
Там ще якись заводик є закинутий неподалік (:
Того... Розвідка вдала си!
P.S. І прохання до Вас з приміщення, де перебуває штаб ПР в Каневі:
