велоІрдинь
В п'ятницю я ще до того, як поїхати на роботу знав, що толку там з мене буде мало. Того їхав туди вже в шортах, по-домашньому. І після обіду я вирішив.. Нє.. Власне я вирішив це ще тоді, як надумав, що толку з мене на роботі не буде... чи навпаки?... Не пам'ятаю вже. Отож після обіду, десь о 13:45 я вирішив прогнятись на велику. Маршрут придумував, поки спускався з третього поверху.
В голові в мене намалювалось приблизно отаке. Чому приблизно... Про те далі.
Я швидко і благополучно дістався до Руської Поляни. Село видалось мені симпатичним.
Тоді я глянув на карту і поїхав через ліс, бо мені так видавалось ближче. В лісі круто.
Мухоморчики ростуть. От аби я знав, як то варити з них чай. Бо мені й досі цікаво... А що б я побачив під час галюцинацій?
Потім я доїхав, мабуть, до Оршанця. То такий навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України. Але не якась академія, а військове поселення з полігонами... Ну типова собі армійська частина. Там був глухий кут. Йду до солдатів у будку з картою і питаю, мол, чуваки, куди мені далі? Чуваки подивились в карту, почухались і сказали, шо ніц не знають... Тоді я попросив, щоб показали на карті де я. Не показали. Як то вони мають воювати? Порадили вони мені одне: повернутися в село, бо якщо поїду далі... то там полігони і все таке...
Я повернувся в Руську Поляну і звідти поїхав в Дубіївку. В одному з дворів побачив отаке:
Да, рібята... А якихось років 70 тому за таке б розстріляли всю сім'ю і зо двоє сусідів... жоско було...
Після виїзду з Поляни перед мною пролягла найхріновіша дорога, з тих, що мені доводилось відчувати своєю п'ятою точкою. При в'їзді в Дубіївку і взагалі амплітуди ям досягали метра. Не жартую. Дорога, наче хвилі в океані. Але там-таки при в'їзді цей елегантний газон
Я мирно гнав свій велосипед на Ірдинь, аж тут знайшов оцей прапор
Кому треба знати всі сигнали - звертайтесь. Я пофотографував :)
Звернув трохи в ліс. Поганяв у стилі "дьорт" і поїхав далі. Дуже хотів води, бо сподівався купити її десь по дорозі, але не траплялось мені магазинів. акож хотів їсти, бо не їв, крім уьогого снідання, ніц ще. Теж сподівався десь заїхати і перекусити. Але... Не дано. Так і доїхав до Ірдині. В містечко не заїжджав. Бо мав інше на меті.
За Ірдинню є торфозавод. Про нього вже писали справді круті столичні блогери.
Там всьо так шипить, торохтить, димить і двигтить, що здається, наче то перевернули трохи земного покрову і якесь виробництво з пекла перенесли на поверхню. Сподіваюсь, якщо я там опинюся, то не буду гнути спину на такому. Того... нада бить харошим :)
До того і так адЬского антуражу свою лєпту додавав і запах. Запах паленого торхву і взагалі болотища навкруг. Стрьомне виробництво. АдЬ.
Колись треба буде приїхати конкретно сюди. Роздивитися. Щоб знати до чого бути готовому. Та й так цікаво ж.
І на вузькоколійці торф повозити можна було б, як київські друзі.
З такими різними думками я поїхав далі. Сонце йшло до заходу.
Зупинився трохи коло болота. Сюди ми з братухою теж вже майже 2 сезони збираємось на риболовлю.
Прикольні місця. І,мабуть, риба ж є. Я покрутив далі, бо вже починало темніти, а перед мене якраз були Мошногори.
Підіймаючись на Мошногори згадав, як літом в Криму підіймались на перевал перед Алуштою. Мошногори хоч дрібні, та все ж вгору їхати на велосипеді рідко буває зручно.
Я добрався до Мліїва. Там магазину теж не надибав. При дорозі назбирав горіхів і ними трохи перебив голод. Так, як траплялись ще молоді, то в роті стало гірко, а від цього ще більше хотілось води. Назбирав у когось під тином яблук. Як виїжджав з Мліїва - було вже темно.
Добрався до Старосілля. Там нарешті надибав магазин.Біля магазинів тусувались бухі, але спокійні, мєсні. Я попив кави, а вже потім взяв собі "завтрак туріста-паху... натураліста"
Потім погнав на Байбузи. Десь між Байбузами і Мошнам мені здалося, що я їду не туди. Пробував зупинити 2 машини, щоб запитати дорогу. Але ті не зупинились.
В Мошнах в мене почав "сідати" ліхтар, хоч я і вмикав його тільки коли машини їхали на зустріч. Але з Мошен вже недалеко.
Вночі мені подобається їхати. Справді якось воно легше. Так я дістався і до повороту на санаторій. Зупинився на перекур і згадав наші з Дніпровичем зимові пригоди там, трохи звеселився і погнав домів.
Ніч була місячна, і це радувало.
Так і дістався до Черкас
В місто в'їхав десь о 22.10. Загалом проїхав 127 км, середня швидкість 19,4 км.