Друґа
"ДрУґа"
Саме так ми звертались до китайців,
бо так звертались до нас вони.
За часи мого навчання в Одесі,
часто доводилось мати з ними справу.
Ми розвантажували кораблі, фури,
а вони, бувало, цим процесом керували.
Смішно і прикро згадувати,
та в ті часи ми за 250 грн (30 з яких йшло на проїзд)
уп'ятьох розвантажували в середньому за три години 40-кубову фуру.
Чи ж за ніч, немалим гуртом, - цілий корабель.
За таку роботу платили вже по 100-120 грн. на робочі руки.
Якого тільки барахла там не було.
Іграшки, посуд, батарейки, джинси, бензопили, сорочки, двері.
Були навіть шкарпетки,
які вже з Китаю припливали з бірками "Житомир".
Крам смердів трюмом і нагадував китайцям
їхню далеку батьківщину.
Звичайно, на уславленому Сьомому кілометрі орудували
не тільки представники Піднебесної,
а й багатьох інших підприємливих
і просто непосидючих народностей.
Та найцікавішими,
якщо не рахувати негрів-продавців коросівок,
були, звичайно, китайці.
Частенько доводилось працювати у одних тих самих,
тож я вирішив завести знайомства.
- Друґа, - кажу до одного, витягуючи тюк з якимсь одягом - а як тебе звуть?
Він нітрохи не пожвавішав, але відказав шось таке,
чого я не зрозумів і не міг відтворити.
- Як, - перепитую?
- Коля, по-вашому, - спростив мені нову інформацію друґа
і ми з того часу завели яку-не-яку дружбу.
Ну, принаймні часто перекидувались парою речень і
намагались якось жартувати. Я любив розсмішити китайців,
бо вони загалом були якісь завше незадоволені.
І от одного разу я питаю у Колі-китайця те,
що рано чи пізно запитую у всіх іноземців:
- Як тобі в Україні, Коля?
Ніч. Ми розвантажуємо якісь коробки.
Він сидить на одній з них у фурі
та пильнує щоб ніхто нічо не спиздив.
Бо таке мої колєги виробляли часто.
Було три бензопили вкрали.
Шо вже казати про одяг, чи якісь китайські дрібнички.
- Нармальна, - відказує. Хоч всім видом показує, що це не так.
- Тока у ваших дєвушок большиє варєнікі, -
додає несподівано та ще й намагається зобразити щось долонями.
- Ето для нас, кітайца, плохо...
І знову дивиться у ніч, на схід, де вже червоніє заграва.
Таке от...
Саме так ми звертались до китайців,
бо так звертались до нас вони.
За часи мого навчання в Одесі,
часто доводилось мати з ними справу.
Ми розвантажували кораблі, фури,
а вони, бувало, цим процесом керували.
Смішно і прикро згадувати,
та в ті часи ми за 250 грн (30 з яких йшло на проїзд)
уп'ятьох розвантажували в середньому за три години 40-кубову фуру.
Чи ж за ніч, немалим гуртом, - цілий корабель.
За таку роботу платили вже по 100-120 грн. на робочі руки.
Якого тільки барахла там не було.
Іграшки, посуд, батарейки, джинси, бензопили, сорочки, двері.
Були навіть шкарпетки,
які вже з Китаю припливали з бірками "Житомир".
Крам смердів трюмом і нагадував китайцям
їхню далеку батьківщину.
Звичайно, на уславленому Сьомому кілометрі орудували
не тільки представники Піднебесної,
а й багатьох інших підприємливих
і просто непосидючих народностей.
Та найцікавішими,
якщо не рахувати негрів-продавців коросівок,
були, звичайно, китайці.
Частенько доводилось працювати у одних тих самих,
тож я вирішив завести знайомства.
- Друґа, - кажу до одного, витягуючи тюк з якимсь одягом - а як тебе звуть?
Він нітрохи не пожвавішав, але відказав шось таке,
чого я не зрозумів і не міг відтворити.
- Як, - перепитую?
- Коля, по-вашому, - спростив мені нову інформацію друґа
і ми з того часу завели яку-не-яку дружбу.
Ну, принаймні часто перекидувались парою речень і
намагались якось жартувати. Я любив розсмішити китайців,
бо вони загалом були якісь завше незадоволені.
І от одного разу я питаю у Колі-китайця те,
що рано чи пізно запитую у всіх іноземців:
- Як тобі в Україні, Коля?
Ніч. Ми розвантажуємо якісь коробки.
Він сидить на одній з них у фурі
та пильнує щоб ніхто нічо не спиздив.
Бо таке мої колєги виробляли часто.
Було три бензопили вкрали.
Шо вже казати про одяг, чи якісь китайські дрібнички.
- Нармальна, - відказує. Хоч всім видом показує, що це не так.
- Тока у ваших дєвушок большиє варєнікі, -
додає несподівано та ще й намагається зобразити щось долонями.
- Ето для нас, кітайца, плохо...
І знову дивиться у ніч, на схід, де вже червоніє заграва.
Таке от...