Дєньги. Таємниче озеро.
У неділю зненацька,
десь після 15.00,
ми вирішили трошки прокататись.
Так, як то вже пізненько було шоб десь далеко і "ґрунтовно" їхати,
то вибрались в село ДєньгИ (ага, чо'сь на останньому голосному наголос),
на лівому березі.
Якраз Женя мав прийти попити кави та погутарити,
то ми і його взяли з собою.
Правда, трошки довго чекали.
Тож виїхали десь о 16.20.
Понад десять кілометрів по дамбі їхати - то завжди задоволення.
Ніби преш через море.
До села їхати з 30 км в напрямку як на Київ.
Ну та всі черкасці, проїжджаючи в бік Столиці, Драбова, Чорнобаю, Золотоноші,
всілякими інтерпретаціями смакували цю назву.
А через дорогу ще Хвильово-Сорочин.
Ми знали, шо в ДєньгАх є чи то озеро, чи то так розлилась річка Кропивна,
над якою село і зведене.
Там вже бував dniprovych, а перед ним mandrivnic.
Заїхали і спочатку побачили отаку водойму.
Шось не то.
Стільки ряски, шо можна певно ходити по воді,
як ізвєсний всім Джізус в пісні Наутіліусів.
Подзвонили до Дніпровича і він пояснив а ля село:
- Та йдеш в центр, до школи, чи до клубу. Там спустишся.
Ок! А де центр?
Ну так в селах часто пояснюють:
- Йдеш до Миколи, шо приймає металолом,
а тоді тудою ото, де Валя з роботи ходить,
потом у Маньки Крученої через город, але осторожно, бо там собака,
а тоді коло Мифодя спитаєте ше.
Ну та добре, шо поруч тітонька діставала підсаком ряску
з цього болота і ми її запитали.
- Ви фотографірувати? - розказала нам дорогу і питає.
- Ага, - кажу.
- Ну то там ше лєбєді, - каже, шоб ми не забули.
Доїхали ми за клуб.
Ага! В селі клуб, школа, ФАП, дитсадок, пожежна частина, церква, лісництво,
до десятка магазинів,
під одним з яких в неділю зібрались мєсниє на лаунж
з музлом "я нє гєй, так что дай мнє скарєй",
яке фігачило з вікна генделя.
Ми спускались до водойми.
Бичок нас перестрів, але не бикував.
Я бачив фото звідси, але такого не очікував.
Ми тіки спустились,
а тут!
Атмосферно так...
І ми одразу почали уявляти як на тому боці можна стати з наметом.
Який вигляд цей антураж має при заході сонця, який вночі,
а який в ранковому тумані.
Як тут вночі відьми на мітлах літають, лишаючи іскряний слід за собою.
Як водяники б'ються з болотяниками.
Ну і як воно то всьо звучить в купі з живністю, птаством і жабами.
Коло берега було три човника,
але прив'язані цепами на замках. Шкода...
Іринка заґрустіла з цього приводу.
Там же ми побачили дві черепахи.
Якась скотина підвішала їх невідомо для чого.
Ну хоч сподіваюсь на харч.
Чи не на кожному пеньку є якась рослинність. Ато й цілі дерева.
Як у вазонках!
Купа всякої пташні. Але їх не з моїми кітом і Геліосом фоткати.
Лебедів правда не бачили.
Женя казав: "Ба! Яка краса поруч. Норвегія!"
Тоді оцього дядька, який певно прибарахлився для зйомок еротічєского хоррора,
ми запитали чи можна якось на той берег перебратись, чи якось пройти далі цим берегом.
На той берег, зважаючи на час, трохи було проблематично,
як і просунутись далі зарослим бур'янами, ожиною, очеретом і хмелем берегом.
Пройшли троха далі через подвір'я дитсадка і школи.
На березі сміття традиційно.
І шматки риболовецький сітей, шо свідчить про то, шо тут є риба.
Ну і гільзи мисливських набоїв та коробки від них, шо свідчить про наявність качок
(сезон не відкритий іще, здається).
Кущами пробрались ще на берег. Хоч вид уже не відкривася гарний.
Треба йти на той берег. Ну і так...
Їхати з ночівлею. "Орендувати" човник.
Розпитати місцевих про історію тої водойми,
чи пак віддушини від річки Кропивна (так зветься і сусіднє село).
Шо то була за долина? Як її затопили? Коли? Шо за пеньки?
Ну і шо там за насип на тому боці. Ніби як під залізницю.
Ше повернемось.
Ну і на завершення
традиційний для виїздів на села
триптих
"я і корови"
