Їхали ми, їхали... Обіцяного таки довго ждуть)
А все починалось так..спокійно.
Я їх заганяла. Вкотре. Випить? Нема часу. В автобусі ото хлять, поки їдем, минувши кордон. Півчаса всього до Бресту. А в Бресті - часухуй.
А ви знали, що в Бресті є посада еммм...ліхтарника? О 9.30-10й вечора він вручну запалює ліхтарі на центральній вулиці. І можна потриматись за його гузік і загадать бажання? І зранку він так само вручну їх гасить? Не знали? От і я не знаю. Бо ні разу ще так не робили. Виїзд сьомаранку-кордон-обід-діла(екскурсії по виробництвам)-Брестська фортеця-вечеря -супєрмаркєти-дрихнуть. Мертві бджоли піздєц не шевеляцця.
Як можна застрахувати поїздку, коли ти керівник групи, від двох абсолютно вдрабадан водіїв, і це чужа, дуже строга країна, поїздка по роботі і ще їхать і їхать, грошей-в самісінький притик і часу-один день і ввечері треба буть на кордоні, бо білети на поїзд, а водії- ДВА!!!!!ДВА!!!! ВДРАБАДАН. ВХЛАМ. ВДРОВА. А, на мені- ну трошечки, ну уявіть, да? група з 18 дорослих, і, на щастя, адекватних людей. Всяке було, просто. Ці-адекватні.
До речі, в Білорусії (ну строга ж країна, да? не зовсім чужа, але строга?) чомусь не прийшла нікому смска про телефони консульства, так що, якщо якийсь форсмажор, то раджу запасатись таковими в інтернеті попередньо.
Ні, в мене не було телефонів. В мене є мама.
І розплакалась я не о сьомій, коли прокинулись і виявилось, що водії лягли спать дві години назад, ставлячи на вуха весь готель(я жила поверхом вище та, на жаль, не чула цього цирку) і не бажаючи виселятись вообще, не о 10й, коли, при всіх побудках з поливанням на морду водою, стало зрозуміло, що воно на рулю засне, як на нього гляне, а люди- ага, 18 людей, автобус! шо дєлать? Ні сльозинки. Пізніше, все пізніше.
Грууупааааа!Морячкииии!!!Одеса, Феодосія, Херсон- портові робітникиииииииии! Аааааааа, були б освітяни чи медики- обогі, пізда мені. Один з них - красєн молодєц - "Я! Я поведу автобус! Я ж дальнобоєм атмахав хуйзнаскільки сім лєт!". І отмахав. З Бреста до Бєловєжской Пущі, молячись дружньо всієй групой на пости гаїшніків, улибаясь і махая, поки два нетверезих полудуркатрупа намагалось нам промичать, що ми неправі, висадивши їх на поспать з поруліть їх власним автобусом. І в Пущі, коли керівник(альо, ага! ото пруха, він їхав па пріколу як другий водій, пожалуватись нема кому) транспортної компанії вухламєнь з перегаром навколо мені доказував півторигодини свою значимость- я тоже держалась. Но коли автобус просто за те, що рушив два метра до шлагбаума на Пущу (вже з полупяним полудурком за рульом) підрізали гаїшнікі(іславабогу) і стало понятно, що 18 людей з чімаданами, набитими бухлом з дютіфрі щас мають всі шанси під моїм чуткім керівництвом попіздувать пішки сто кеме на кордон, тут я зрозуміла, що мені все. Я набрала телефон і заплакала: "МАААМААААА!!!!!!"
І зразу все рішилось.
"Мам, шукай автобус до Пущі і до кордону, звідти треба наш, на кордоні підбере."
І знаєте шо. В мене мама- валшебніца. Якшошо.
Про те, як фєй , забирающих певні документи, вивалив провожать, кланяючись їм в ножкі за те, що штрафом за автобус ми їм річний план по штрафам виконали практично весь райотдєл гаї Камєнєцкого району, я говорить багато не буду)
Про те, що група сказала-"дайтє двє" таких поїздкі, бо драйв, кайф (і купа сивого волосся у декого)- я майже промовчу))).
Я про головне: Мама, дякую. Навряд чи ти колись це прочитаєш).
Все добре, і всі ті самі 18 вже пакуються на Польщу їхать)
Но перевізник буде другий.
Я їх заганяла. Вкотре. Випить? Нема часу. В автобусі ото хлять, поки їдем, минувши кордон. Півчаса всього до Бресту. А в Бресті - часухуй.
А ви знали, що в Бресті є посада еммм...ліхтарника? О 9.30-10й вечора він вручну запалює ліхтарі на центральній вулиці. І можна потриматись за його гузік і загадать бажання? І зранку він так само вручну їх гасить? Не знали? От і я не знаю. Бо ні разу ще так не робили. Виїзд сьомаранку-кордон-обід-діла(екскурсії по виробництвам)-Брестська фортеця-вечеря -супєрмаркєти-дрихнуть. Мертві бджоли піздєц не шевеляцця.
Як можна застрахувати поїздку, коли ти керівник групи, від двох абсолютно вдрабадан водіїв, і це чужа, дуже строга країна, поїздка по роботі і ще їхать і їхать, грошей-в самісінький притик і часу-один день і ввечері треба буть на кордоні, бо білети на поїзд, а водії- ДВА!!!!!ДВА!!!! ВДРАБАДАН. ВХЛАМ. ВДРОВА. А, на мені- ну трошечки, ну уявіть, да? група з 18 дорослих, і, на щастя, адекватних людей. Всяке було, просто. Ці-адекватні.
До речі, в Білорусії (ну строга ж країна, да? не зовсім чужа, але строга?) чомусь не прийшла нікому смска про телефони консульства, так що, якщо якийсь форсмажор, то раджу запасатись таковими в інтернеті попередньо.
Ні, в мене не було телефонів. В мене є мама.
І розплакалась я не о сьомій, коли прокинулись і виявилось, що водії лягли спать дві години назад, ставлячи на вуха весь готель(я жила поверхом вище та, на жаль, не чула цього цирку) і не бажаючи виселятись вообще, не о 10й, коли, при всіх побудках з поливанням на морду водою, стало зрозуміло, що воно на рулю засне, як на нього гляне, а люди- ага, 18 людей, автобус! шо дєлать? Ні сльозинки. Пізніше, все пізніше.
Грууупааааа!Морячкииии!!!Одеса, Феодосія, Херсон- портові робітникиииииииии! Аааааааа, були б освітяни чи медики- обогі, пізда мені. Один з них - красєн молодєц - "Я! Я поведу автобус! Я ж дальнобоєм атмахав хуйзнаскільки сім лєт!". І отмахав. З Бреста до Бєловєжской Пущі, молячись дружньо всієй групой на пости гаїшніків, улибаясь і махая, поки два нетверезих полудуркатрупа намагалось нам промичать, що ми неправі, висадивши їх на поспать з поруліть їх власним автобусом. І в Пущі, коли керівник(альо, ага! ото пруха, він їхав па пріколу як другий водій, пожалуватись нема кому) транспортної компанії вухламєнь з перегаром навколо мені доказував півторигодини свою значимость- я тоже держалась. Но коли автобус просто за те, що рушив два метра до шлагбаума на Пущу (вже з полупяним полудурком за рульом) підрізали гаїшнікі(іславабогу) і стало понятно, що 18 людей з чімаданами, набитими бухлом з дютіфрі щас мають всі шанси під моїм чуткім керівництвом попіздувать пішки сто кеме на кордон, тут я зрозуміла, що мені все. Я набрала телефон і заплакала: "МАААМААААА!!!!!!"
І зразу все рішилось.
"Мам, шукай автобус до Пущі і до кордону, звідти треба наш, на кордоні підбере."
І знаєте шо. В мене мама- валшебніца. Якшошо.
Про те, як фєй , забирающих певні документи, вивалив провожать, кланяючись їм в ножкі за те, що штрафом за автобус ми їм річний план по штрафам виконали практично весь райотдєл гаї Камєнєцкого району, я говорить багато не буду)
Про те, що група сказала-"дайтє двє" таких поїздкі, бо драйв, кайф (і купа сивого волосся у декого)- я майже промовчу))).
Я про головне: Мама, дякую. Навряд чи ти колись це прочитаєш).
Все добре, і всі ті самі 18 вже пакуються на Польщу їхать)
Но перевізник буде другий.