На Україні...
На тому березі, де верба миє коси
Де двоє коней звили шиї лебедині
так пахли медом розкуйовджені покоси
На Україні, Боже мій, на Україні!
Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави у коштовному камінні
Там де грудьми годують небо сині гори
На Україні, на далекій Україні!
На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій
Де сієш жито, а полин із борозни,
Відкіль так гірко відлітали ми у вирій
Що вже й навряд чи сподівалися весни.
Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути
А пісня може і скалу розворушити
І вже не думаєш там бути чи не бути,
Бо то однаково, як жити чи не жити.
У теплім вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба,
А ми співаємо слова із заповіту
І мимоволі приміряємо до себе.
На тій про кров слова, вже кров не проливайте
Її доволі проливалося донині
А серце просить: як умру то поховайте
На Україні, на далекій Україні (2)
На Україні...
Де двоє коней звили шиї лебедині
так пахли медом розкуйовджені покоси
На Україні, Боже мій, на Україні!
Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави у коштовному камінні
Там де грудьми годують небо сині гори
На Україні, на далекій Україні!
На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій
Де сієш жито, а полин із борозни,
Відкіль так гірко відлітали ми у вирій
Що вже й навряд чи сподівалися весни.
Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути
А пісня може і скалу розворушити
І вже не думаєш там бути чи не бути,
Бо то однаково, як жити чи не жити.
У теплім вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба,
А ми співаємо слова із заповіту
І мимоволі приміряємо до себе.
На тій про кров слова, вже кров не проливайте
Її доволі проливалося донині
А серце просить: як умру то поховайте
На Україні, на далекій Україні (2)
На Україні...