з facebook
Дивослово Журнал
vor 41 Minuten
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
Шановна Катерино Василівно!
Досі я з Вами спілкувався, як це звичайно буває між автором і головним редактором науково-методичного часопису, надсилаючи свої статті, які Ви, спасибі, нерідко друкували. Чимало моїх статей присвячено вічно актуальним у нас проблемам культури мови і мовлення, які насправді, коли називати речі їхніми іменами, є проблемами фантастичного безкультур’я на...шого поточного літературного мовлення, що має закономірним наслідком руйнування нашої мови. Прикладів мовного дикунства (саме так) у нас можна, на жаль, наводити й наводити... Зрештою, це я й робив, як Ви знаєте, у своїх численних публікаціях протягом багатьох років. Як Ви також знаєте, результат моєї багаторічної праці дорівнює нулеві - я не маю тут жодних ілюзій. Проте й не нарікаю, за нашою національною звичкою, на долю, бо знаю, що не я, хоч би як це самовпевнено звучало, причина цього стану речей.
Власне, я не про це. Можна писати і писати... Та й про що писати?.. Ось тільки один-однісінький приклад, що, на мій погляд, є показовим, навіть викривально-показовим. Як відомо, у нашій країні вже четвертий місяць триває революція, яку назвали Революцією Гідності. Рівно стільки ж триває ще одна, не відома загалові, революція - моя особиста, але для мене дуже важлива. Зізнаюся Вам навіть у такому: мені здається, що без успішного завершення моєї маленької революції не має шансів на успіх загальнонаціональна. Суть же моєї полягає в тому, що я з перших днів Майдану пояснюю журналістам, культурним діячам, письменникам, ученим, політикам та ін. елементарну, школярську істину: іменник української мови середнього роду віче є звичайним, навіть найзвичайнісіньким таким собі відмінюваним іменником, який відмінюється так: віче, віча, вічу, віче, вічем, (на) вічі; віча, віч, вічам, віча, вічами, (на) вічах. Чому я в колі високоосвічених людей веду мову про те, про що звичайно говорять учителі початкової школи зі своїми вихованцями - учнями молодших класів? Тобто чому я роблю свою маленьку революцію ось уже четвертий місяць? Бо, і Ви це теж, безперечно, помітили, що з якихось, для мене особисто цілком незбагненних, причин українці (від політиків до пересічних громадян) чомусь цей давній український іменник середнього роду віче вживають як невідмінюваний, напр.: народне віче, народного віче, народному віче, на всенародному віче тощо. Очевидне з необхідності можна пояснити за принципом аналогії на прикладі українського іменника середнього роду плече: невже хтось засумнівається, що його слід відмінювати так: плече, плеча, плечу, плече, плечем, (на) плечі? Однак дарма я згадав це слово, адже в нього відмінкова парадигма множини є своєрідною, див.: плечі, плечей і пліч, плечам, плечі, плечима, (на) плечах; причина цього в тому, що ці форми історично є формами двоїни, але навряд чи зрозуміє це людина, котра не знає, як відмінювати іменник віче. Тому для більшої певності я покажу суть справи на прикладі іменника середнього роду поле, див.: поле, поля, полю, поле, полем, (на) полі; поля, полів і піль, полям, поля, полями, (на) полях. Хіба важко зрозуміти, що віче = поле, віча = поля, вічу = полю, вічем = полем, (на) вічі = (на) полі і т. д.? Незбагненно, але, як з’ясовується, важко, дуже важко...
Ви, Катерино Василівно, уже здогадалися, що результат і цих моїх зусиль нульовий - я не маю тут жодних ілюзій. Вважаю, що наведений факт (а таким фактам - ність числа) є виразною й неспростовною ознакою нашого культурного здичавіння...
Тож моя маленька революція є безуспішною. І що ж воно буде з нашою загальнонаціональною Революцією Гідності, здійснюваною в стані загального духовного та інтелектуального зубожіння? Звичайно ж, моя маленька революція триває... Dum spiro, spero! А що ще залишається?
Щиро до Вас і можливих уважних читачів Василь Задорожний.
МАЛЕНЬКЕ ВІЧЕ - ВЕЛИКИЙ ЗДВИГ
Вельмишановний Василю Богдановичу!
Нам справді нічого не залишається, як оте «Dum spiro, spero!». І далі жити за І. Франком: «працювать, працювати, працювати, в праці сконать». Та ще бути чесними із собою. А поцінована буде наша справа чи ні - то навіть і не питання. Бо хіба ж заради визнання робимо те, до чого покликані? Ви й самі це добре усвідомлюєте. Оте ж розпачливе «результат моєї багаторічної праці дорівнює нулеві», наскільки я розумію, − від разючої невідповідності бажаного і реального. Прагнете поліпшити, удосконалити, вигоїти наш напівзруйнований український світ, а специфіка сфери діяльності апріорі не передбачає швидкого результату.
Добре, що пережили хвилину зневіри чи, скоріше, душевної втоми, яка буває в кожної мислячої людини, і ословили свої невеселі розмисли. Адже за незмінно оптимістичного світовідчуття Ви не озвучили б того, що Вас болить, що для Вас є надважливим, тимчасом як для більшості нашого суспільства − чимось незначним, а то й узагалі непомітним («це ж така дрібниця», «не на часі», «є речі нагальніші» і т. д.). Я до більшості не належу. І коли знала б Вас лише з самого цього листа, то й тоді пройнялася б повагою до Вас, бо глибоко шаную в людях увагу і трепетне - як до живої істоти - ставлення до слова. А оскільки наша співпраця триває не один рік, то і я, і колектив редакції, і численні читачі «Дивослова» вважаємо Вас одним із найпотужніших наших авторів. Кажу це для того, аби додати Вам дещицю віри в те, що Ваша праця визнана широким колом українських словесників. Це засвідчують численні відгуки під час зустрічей з учителями, результати заочних опитувань. Ваші матеріали, які активно наповнюють рубрику журналу «До мовних глибин», надзвичайно потрібні в цей не найкращий для країни та її мови час, коли все ще актуальні болючі Шевченкові майже двохсотлітні рядки «колись будем і по-своєму глаголить».
Дуже широкий тематичний спектр Ваших статей. Це видно із самих назв: «Словесні покручі на тлі живої української мови», «У мові дрібниць немає», «З історії військової лексики», «Мистецтво словотвору» та ін. Ви вмієте вийти на животрепетні теми, захопити читача нестандартним викладом і повести в мовні глибини, прилучаючи до лінгвістичних тонкощів.
Василю Богдановичу, я розумію, чому Ви не присвятили статті слову віче у своєму традиційному стилі, а написали листа. Для Вас, професійного філолога, крізь глуху стіну байдужості там, де мало б бути цілковите розуміння з півслова, проблема лексеми віче вийшла за межі суто лінгвістичні, стала соціально значущою. Згодна з Вами, що наша політична і культурна еліта має демонструвати високий рівень мовної і загальної культури, особливо на велелюдних громадських зібраннях - на вічах.
Оскільки Ваша маленька революція, попри гіркоту, розчарування, триває, то Революція Гідності неодмінно переможе. Уже перемогла. Маленьке слово віче творить великий здвиг і на майданах, і в наших душах.
З повагою - Катерина Рибалко