ПРОБАЧТЕ, ХОЧ МЕНІ ВСЕ ОДНО

[100eva]

Мені дуже дискомфортно жити в російській Україні. Але якщо жити в своєму місті, не дивитись телевізор, не слухати радіостанції і не перейматись толковими російськомовними текстами, то на мій вік вистачить. А дітей у мене немає...

Comments

[tempika]

Недавно зловила себе на цьому відчутті. І, не дивлячись на те, що росіянка, і думаю я російською, мене це бісить. І я навіть можу тепер пояснити, чому.

На ковзанці вчора була сім*я з Росії, туристи. Батьки, троє дітей. І вони розмовляли такою чудовою російською мовою, яку я давно не чула (навіть від маман з її вчитальським прононсом). Приємна, інтелігентна мама, батько, - що чітко сказав дітям, як себе поводити на ковзанці, як бути ввічливими і акуратними. Який разючий контраст з донецькими, та що там казати, нашими місцевими суржиконосями. Бо те, на чому вони говорять, - це не російська мова, це її бидлуватий діалект, перепрошую. І те, як говорять диктори на РосТВ - це теж не російська мова, це її труп. І те, як розмовляють герої в серіалах типу Менти - теж. Але десь є російська мова, - жива і справжня. Як мене це втішило. Не можу до кінця убити в собі росіянку.

[100eva]

Я знаю, що це неможливо вбити в собі. Але я дуже поважаю людей, які намагаються хоча б розумно примирити це в собі, а не створити собі психологічну новоросію.
А ще мені хочеться сказати всім молодим російськомовним сім"ям, які себе ідентифікують із цією землею: дайте своїм дітям коріння і батьківщину. Бо це вже не політичне і особливо не історичне, це людське.

[tempika]

все так. треба просто зробити вибір, сказати собі, - я росіянка, але насамперед громадянка України, і це моя батьківщина. для мене виявилося якось дуже просто це зробити, - а чому не може так зробити, наприклад, моя маман, - я не розумію. я починаю вірити і не метафізичне існування Добра і Зла.

[100eva]

У етнічних росіян це поклик крові, що, таке відчуття, теж є матеріальним. І тут все просто пояснюється, бо потрібні великі зусилля. А етнічні українці, які перейшли на російську мову спілкування, щоб їх не вважали селюками і відсталим людом (а це дійсно впроваджувалось), - особлива пєстня. А там у них пішли діти... і закрутилось. І там чужий, і тут не рідний...

[tempika]

Мені здається, це певний поклик back in USSR (а це саме туди їх тягне, а не в Росію до 1917 року, мабуть), - бо дитинство, юність і все таке. хтось бореться з потягом до совка, а хтось піддається. блакитна мрія неіснуючого прекрасного минулого.

[100eva]

Так, і потяг до ссср теж. Мабуть, це залежить від віку, на якому році життя закінчився той ссср. Я була доброю ученицею, усьому вірила, що казали в школі і інституті, і навіть не могла уявити інші варіанти життя, а сірий колір мого вбогого дитинства і юності здавався єдино можливим та існуючим. Але потім я змінилась разом зі світом. І хоч не нажила статків, та назад в минуле ніколи б не пішла.

[tempika]

у мене таке саме.