Про Кавказ
Кавказ - це щось неймовірне. У Кавказ закохуєшся миттєво і назавжди. У таких місцях починаєш вірити не просто у "висший разум", не просто вірити в Бога абстрактно, а саме починаєш визнавати концепт Бога-Творця. Тому що не могли ці всі неадекватно гарні гори, льодовики, річки і водоспади організуватися випадково. Для цього був необхідний, грубо кажучи, дизайнер. Але такий дизайнер, який знає, розуміє, відчуває і вміє ВСЕ.
На висоті 2000м над рівнем моря вищезгадані речі ще не відчувалися. Було просто захоплення і очікування чогось більшого. Хоча вже там відкривалися фантастичні види:
Наша мета - Казбек. Отак він виглядав для нас на початку маршрута (ну і я разом з ним):
В процесі нам довелося переправлятися через гірські річки. Перша спроба була дещо екстремальною, та з нами були справжні чоловіки, отже, все обійшлося майже без втрат.
Після переправи ми зупинилися на ночівлю на висоті приблизно 2900м над рівнем моря, а наступного дня вже перетинали Гергетський льодовик. Це було одне з найкращих видовищ ever, нічого подібного я раніше не бачила і не відчувала.
На жаль, фотки вперто не хочуть завантажуватись, отже використаю чужу:
Після цього я зупинилася у будівлі колишньої метеостанції (сьогодні це такий собі гірський притулок) на висоті 3700. Там постійно тусуються туристи-альпіністи, гіди, рятувальники і прикордонник Ельбрус. У нього я три дні підпрацовувала секретарем - реєструвала всіх туристів, що підіймалися на нашу висоту, адже рос.-груз. кордон пролягає прямо по Казбеку, і кожен, хто лізе на вершину, перетинає його несанкціоновано. Таке, знаєте, відчуття власної соціальної важливості виникло... ))) На метеостанції, я навчилася писати і читати грузинською, а от говорити - ніяк. Фізично не можу вимовити з десяток частовживаних звуків.
На вершину Казбека я, на жаль, не пішла. Трохи про це шкодую, але наступного року я підготуюся краще і обов'язково щось таке подолаю. Мій рекорд цього року - 4000 м над рівнем моря. В цілому, я собою задоволена.
Весь цей похід - виклик самій собі, як у фізичному, так і моральному сенсі. Важкий рюкзак, не відповідний одяг, відсутність належної фізичної підготовки, а ще й абсолютно новий колектив. Було справді важко, в кількох моментах було небезпечно для життя, але класно-класно-класно. Іноді примушуючи все своє тіло працювати наповну, отримуючи від нього все-все, на що воно здатне, помічаєш як звільняється розум.
Цей похід дав мені змогу краще пізнати себе і зрозуміти інших людей, змінив моє ставлення до багатьох речей. "Кавказький" досвід - на сьогодні найважливіший у моєму житті. Я відчуваю себе на порозі масштабних змін, і це прекрасно.
П.С. І звісно, не можна не виголосити в цьому тексті подяки супутникам - за постійну підтримку моральну і фізичну, за цікаві розмови, за бойовий настрій, за ліки, за смачні вечері, за нічні купання, за всі-всі складові нашої експедиції. Отже, Саша Інкін, Саша Гаврилов, Віка, Діма, Ксюша, Яна, Ден, Лєна, Юлія Володимирівна, Альона, ще одна Лєна і Богдан, дякую Вам! Ми знайомі з вами лише місяць, але в певних моментах Ви для мене тепер рідніші за давно знайомих друзів. Я дуже рада була пережити ці дні саме з Вами!
Всім щасти! Вдалих вихідних!
На висоті 2000м над рівнем моря вищезгадані речі ще не відчувалися. Було просто захоплення і очікування чогось більшого. Хоча вже там відкривалися фантастичні види:
Наша мета - Казбек. Отак він виглядав для нас на початку маршрута (ну і я разом з ним):
В процесі нам довелося переправлятися через гірські річки. Перша спроба була дещо екстремальною, та з нами були справжні чоловіки, отже, все обійшлося майже без втрат.
Після переправи ми зупинилися на ночівлю на висоті приблизно 2900м над рівнем моря, а наступного дня вже перетинали Гергетський льодовик. Це було одне з найкращих видовищ ever, нічого подібного я раніше не бачила і не відчувала.
На жаль, фотки вперто не хочуть завантажуватись, отже використаю чужу:
Після цього я зупинилася у будівлі колишньої метеостанції (сьогодні це такий собі гірський притулок) на висоті 3700. Там постійно тусуються туристи-альпіністи, гіди, рятувальники і прикордонник Ельбрус. У нього я три дні підпрацовувала секретарем - реєструвала всіх туристів, що підіймалися на нашу висоту, адже рос.-груз. кордон пролягає прямо по Казбеку, і кожен, хто лізе на вершину, перетинає його несанкціоновано. Таке, знаєте, відчуття власної соціальної важливості виникло... ))) На метеостанції, я навчилася писати і читати грузинською, а от говорити - ніяк. Фізично не можу вимовити з десяток частовживаних звуків.
На вершину Казбека я, на жаль, не пішла. Трохи про це шкодую, але наступного року я підготуюся краще і обов'язково щось таке подолаю. Мій рекорд цього року - 4000 м над рівнем моря. В цілому, я собою задоволена.
Весь цей похід - виклик самій собі, як у фізичному, так і моральному сенсі. Важкий рюкзак, не відповідний одяг, відсутність належної фізичної підготовки, а ще й абсолютно новий колектив. Було справді важко, в кількох моментах було небезпечно для життя, але класно-класно-класно. Іноді примушуючи все своє тіло працювати наповну, отримуючи від нього все-все, на що воно здатне, помічаєш як звільняється розум.
Цей похід дав мені змогу краще пізнати себе і зрозуміти інших людей, змінив моє ставлення до багатьох речей. "Кавказький" досвід - на сьогодні найважливіший у моєму житті. Я відчуваю себе на порозі масштабних змін, і це прекрасно.
П.С. І звісно, не можна не виголосити в цьому тексті подяки супутникам - за постійну підтримку моральну і фізичну, за цікаві розмови, за бойовий настрій, за ліки, за смачні вечері, за нічні купання, за всі-всі складові нашої експедиції. Отже, Саша Інкін, Саша Гаврилов, Віка, Діма, Ксюша, Яна, Ден, Лєна, Юлія Володимирівна, Альона, ще одна Лєна і Богдан, дякую Вам! Ми знайомі з вами лише місяць, але в певних моментах Ви для мене тепер рідніші за давно знайомих друзів. Я дуже рада була пережити ці дні саме з Вами!
Всім щасти! Вдалих вихідних!